Слово на першу пасію Святого і Великого посту
Дорогі браття і сестри!
Звичай служити пасію у дні Великого посту укорінився в нашій Українській Церкві з часів святителя Петра Могили, митрополита Київського, тобто з середини ХVІІ ст. Змістом цього чину є спомин святих і спасительних Страстей Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Через плин віків, з відстані майже двох тисячоліть доходить до нас страшна картина людської трагедії й жорстокості до Самого Творця й Бога.
Яким є шлях добра, у чому його слабкість – і, разом з тим, непереможна сила? На жодному прикладі ви не переконаєтесь так, як на прикладі Самого Господа нашого Ісуса Христа.
Найвідоміший! Він прийшов у цей світ, як невідомий.
Найправедніший! Він був засуджений, як неправедний.
Всемогутній! Він дав Себе вбити, як немічний.
І яким був кінець цього всього? Перемога і слава. Поразка і ганьба тих, хто Його не прийняв, не визнав і замучив. Але справжній кінець ще навіть і не настав, а коли настане, тоді тільки відкриється вся велич Його перемоги і все сяйво Його слави. Ось тільки тоді відкриється весь жах, поразка і ганьба тих, хто Його гнав і ще до цього часу проганяє зі свого розуму й серця, з суспільства і суспільних інститутів. Це буде поразка тих, хто його тоді мучив і зараз не перестає це робити. А поки що перемога Христа – це Голгофа і Хрест, який стоїть перед нами і в якому знаходиться відбиток непереможного образу і сили великої жертовної любові до кожного із нас.
У світі ще залишається багато зла. Голгофа не перестала бути Голгофою. Слова розпинателів не вщухають. Дивлячись на таку неправду і панування зла у світі, ми часто запитуємо себе: "Чому Бог відразу не вразить його ударом блискавки, не спасе нас від неправди?”. Але при цьому ми забуваємо запитати самих себе: по-перше, чому мати не вбиває своє дитя, як тільки-но вперше застане його за лихою справою?; по-друге, чому нас – мене, тебе – Бог не вразить блискавкою, коли побачить скоєне нами зло? У кожну людину вкладено Божий талант. Жодний господар не буде вирубувати сад, якщо одного разу він не дасть врожаю, але з надією буде чекати наступного року. Гріх людський – це неврожайний рік для Господа, і Бог з надією тихо чекає, обробляючи Свій сад.
Дивно, що Бог, бачачи таке зло, бачачи Голгофу, як апогей цього зла, ще милує нас і терпіння Його є тривалим. Інколи очікує даремно, бо Юда залишився Юдою. Але часто чекає і не марно, і отримує багатий врожай: садок розпочинає приносити плоди і Савл стає Павлом. Бог все зробив для нашого спасіння. І від нас залежить, шлях Юди чи Савла оберемо ми.
Амінь!
ДИМИТРІЙ
Митрополит Львівський і Сокальський
|
Меню сайту
Пошук
Годиник
Календар
|