Православному християнину, який бажає приступити до святого Таїнства Причастя належить пам'ятати, що для того, щоб Причастя не було прийняте «в суд і осуд» християнину необхідно виконати ряд важливих і дисциплінарних умов. Дисциплінарні умови не є суворо обов'язковими, і в особливих випадках (наприклад, хвороба, небезпечна або важка життєва ситуація і т.д.) коректуються або навіть зовсім не виконуються. Однак, православним християнам належить пам'ятати, що для появи цих дисциплінарних умов послужив великий досвід життя Церкви і тому, за звичайних обставин ця зовнішня підготовка (сповідь, участь у богослужіннях, піст, виконання молитовного правила тощо) все ж є обов'язковою.
Усвідомлення.
Людина повинна цілком усвідомлювати, куди і навіщо вона прийшла. Вона прийшла, щоб вступити у Богоспілкування, стати причасником Божества, з'єднатися з Христом, прийняти вечерю Господню для свого освячення і очищення від гріхів, а не просто виконати релігійний обряд.
Щире бажання.
Людина повинна мати абсолютно щире бажання з'єднатися з Христом. Це бажання мусить бути з'єднане зі Страхом Божим (благоговінням до святині) і позбавленим будь-якого лицемірства: «Початок премудрості – страх Господній» (Притч. 9, 10). Людина зобов'язана пам'ятати, що той, «хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тіла і Крові Господньої» (І Кор. 11, 27).
Душевний мир.
Людина, яка підходить до Святої Чаші, повинна мати душевний мир, тобто відсутність злоби, ворожості й ненависті до будь-кого. Бо в такому стані для віруючої людини підійти до Таїнства неможливо. Господь наш Ісус Христос сказав: «Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше примирися з братом твоїм, і тоді прийди і принеси дар твій» (Мф. 5, 23-24).
Церковність.
Людина не повинна порушувати церковні канони, які відлучають її від Причастя і Церкви. Тобто знаходитися в допустимих Церквою рамках віри і морального життя, так як «благодать дарується тим, які не порушують меж віри і не порушують передань отців».
Напружене духовне життя.
Християнське життя, до якого покликаний кожен віруючий, неможливе без постійної внутрішньої боротьби християнина між старою людиною, яка живе в ньому з пошкодженою гріхом природою, і новою людиною, народженою у Христі в Таїнстві Хрещення. Яка отримала зерно вічного життя і покликана його виростити. Напружене духовне життя включає в себе постійне самовипробування і боротьбу з гріхом, утвердження себе у виконанні заповідей Христових та вчинення добрих справ. Із цієї суттєвої умови беруть свій початок наступні дисциплінарні умови, які пропонуються Церквою для того щоб вести правильне духовне життя.
Літургічний піст.
Перед причастям за древньою традицією Церкви необхідний так званий літургічний піст, або піст перед Причастям. Він полягає в тому, що з опівночі напередодні перед Причастям нічого не їдять і не п'ють, через те що, прийнято приступати до Святої Чаші натщесерце.
Сповідь.
Підходити до причастя без сповіді суворо забороняється.
Традиція Православної Церкви вимагає обов'язкової сповіді перед причастям: «Бо хто їсть і п'є недостойно, той їсть і п'є на осудження собі, не думаючи про тіло Господнє. Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає» (ІКор. 11,29-30). Необхідно щиро покаятися у своїх гріхах перед священиком, щиросердечно розкрити свою душу і не приховувати жодного грішного вчинку. Перед сповіддю необхідно примиритися як з тими, хто нас образив, так і з тими, кого образили ми - смиренно попросити у всіх прощення. Просити прощення потрібно в такій формі: «Прости мене, грішника (-цю), що згрішив (-ла) перед тобою», на це прийнято відповідати «Бог тобі простить, прости і ти мене грішного (-у)». Під час сповіді краще не чекати запитань священика, а самому розповідати все, що гнітить душу, ні в чому себе не виправдовуючи і не перекладаючи провини на інших. Для того, щоб позбутися фальшивої соромливості при сповіді своїх гріхів, їх можна написати на папері і прочитати.
Правильніше сповідатися напередодні ввечері, щоб весь ранок присвятити молитовній підготовці до Св. Причастя. У крайньому разі, можна сповідатися і зранку, але приходити на сповідь, коли Божественна літургія вже почалася – це крайня неповага до великого таїнства Причастя.
Посповідавшись, необхідно прийняти тверде рішення - не повторювати знову своїх гріхів. Є добрий звичай – після сповіді, звечора і до Св. Причастя не їсти і не пити. До утримування від їжі та пиття перед Св. Причастям потрібно привчати і дітей з дуже раннього віку.
Тілесний піст.
Той, хто бажає причаститися, зобов'язаний достойно приготуватися до цього Святого Таїнства. В дні підготовки, якщо дозволяють обставини, належить відвідувати богослужіння в храмі і намагатися більш старанно виконувати домашнє молитовне правило. Засобом до такого більш сконцентрованого духовного життя являється піст (в церковній практиці він носить назву говіння): тілу призначається утримання і обмеження в їжі (м'ясній і молочній). Тілесний піст перед причастям продовжується, зазвичай, декілька днів і загальне правило тут таке: чим рідше людина причащається, тим строгішим і довшим повинен бути тілесний піст, і навпаки. Він складає сім днів, а з вагомих причин – три або, в крайніх випадках – один день. Міра тілесного посту також обумовлюється сімейними і соціальними обставинами (життя в нецерковній сім'ї, важка тілесна та інтелектуальна праця), і в таких умовах звичайно знижується. Слід відмітити, що для християн, які дотримуються одноденних і багатоденних постів, під час Світлої пасхальної седмиці тілесний піст перед Причастям, як правило, повністю відміняється.
Участь у богослужінні і домашня молитва.
Оскільки храмове богослужіння дозволяє краще підготуватися до Літургії, здоровій людині напередодні Причастя потрібно постаратися прийти до храму і помолитися разом з усіма на вечірньому богослужінні. Домашня молитва включає в себе, крім звичайних ранкових та вечірніх молитов, читання послідування до Святого Причастя – канон звечора, а наступне послідування слідом за ранковими молитвами зранку. Церковна традиція передбачає також читання трьох канонів: покаянного до Господа, молебного до Пресвятої Богородиці, і канону ангелу охоронителю (обов'язковим являється їх прочитання у випадку відсутності на вечірньому богослужінні). Бажаючі, можуть читати також і інші молитви, наприклад, акафіст Ісусу Найсолодшому, або Божій Матері.
Тілесна чистота.
Існують певні вимоги щодо тілесної чистоти чоловіків та жінок. Їм належить напередодні Причастя відмовитися від тілесних шлюбних відносин. Древня аскетична традиція також вимагає за відсутності важливих обставин утримуватися від Причастя жінкам – під час жіночих днів і сорокаденного післяродового періоду.
Святе Причастя.
Бажаючим прийняти Святі Таїнства Сповіді і Причастя необхідно без запізнення прийти на ранкове богослужіння: Часи і Літургію.
Причастникам потрібно пропустити спочатку дітей, які причащаються першими, потім чоловіків, за ними - жінки. Підходячи до Чаші, потрібно скласти хрестоподібно руки на грудях (праву на ліву). Перед Святою Чашею ні в якому разі не можна хреститися, щоб випадково не штовхнути Чашу. Потрібно чітко вимовляти своє християнське ім'я (отримане у Таїнстві Хрещення), широко відкрити рот і благоговійно прийняти Тіло і Кров Христову та проковтнути, не розжовуючи, щоб у роті не залишилися часточки Святого Причастя.
Прийнявши Святі Тайни, чекайте, коли витруть ваші уста. Не хрестячись і не знімаючи рук з грудей, поцілувати край Чаші, підійти до столика з теплотою, вкусити частинку антидора і запити. Після Причастя не залишають храм до закінчення богослужіння. Подячні молитви краще вислухати в церкві.Після Святого Причастя не рекомендується пити спиртні напої. Належить після служби кілька годин пробути в самоті і мовчанні, зосередившись на думках про Божу велич і нашу недостойність, взагалі вести себе благочинно. Все вище сказане відносно підготовки до Святого Причастя обов'язкове і для дітей з семирічного віку, коли вони вже повинні сповідатися. Діти до семи років підходять до Святого Причастя без сповіді. Малу дитинку підносять до Св. Причастя, держачи її на правій руці.
Допомога у виявленні власних гріхів.
Три основні групи гріхів:
Згрішив проти Бога:
• Не молився Богові зранку, ввечері, до і після їжі.
• Під час молитви відволікався думками про сторонні речі.
• Хрестився неуважно, нечітко, без страху.
• Лінувався ходити до церкви.
• Сміявся та розмовляв у церкві, ходив по церкві з шумом.
• Промовляв ім’я Боже без благоговіння, жартома.
• Божився. Нарікав на Бога за своє життя, хвороби, неміч, долю.
• Соромився перед іншими своєї віри та хресного знамення.
• Відвідував будь-які видовища під час богослужіння.
• Порушував пости та інші постанови церкви.
• Вірив у сни, ворожіння та інші забобони.
• Згрішив тим, що відступив від вчення православної віри, безвір’ям чи
байдужістю до віри.
• Не дякував Богові по закінченню роботи.
• Свідомо замовчував гріхи на сповіді.
Згрішив проти ближнього:
• Не шанував батьків і не приділяв належної уваги їм.
• Образив їх грубощами, супереченням, піднімав руку на них.
• Це ж чинив стосовно духовенства, начальників, старших.
• Перебував у гніві, був сердитим, роздратованим.
• Лаявся, вживав погані слова.
• Образив ближнього чи недруга у сварці, вдарив когось у бійці.
• Сміявся з бідних, калік, старих.
• Перебував у злобі, ненависті до оточуючих.
• Не просив пробачення у тих, кого образив.
• Не вибачав тим, хто мене образив.
• Залишив нужденну людину без допомоги, коли міг допомогти, навіть коли
мене просили.
• Не прагнув бути привітним однаково з усіма.
• Був жорстокий з тваринами.
• Брав чужі речі, не питаючи, не повернув узяті тимчасово речі.
• Впертий і завжди наполягаю на своєму.
• Намагався помститися тим, хто мене образив.
• Говорив неправду.
• Зводив плітки, висміюючи чужі недоліки.
Згрішив проти самого себе:
• Був гоноровим, прагнув похвали й слави.
• Не терплю, коли до мене несправедливі.
• Гордий. Хвалюся своїми здібностями, походженням, речами, прикрасами.
• Вважаю себе достойним перед Богом.
• Перебільшено піклуюся про свою зовнішність.
• Згрішив думкою, поглядом, дією проти 7-ої заповіді (блуд, перелюб).
• Заздрив іншим. Не виконував своїх обов’язків. Був лінивим, нетерплячим.
• Був недбайливим у вивченні Св. Писання і духовної літератури.
• Був нестриманим у думках, почуттях, словах, їжі, питві. Напивався.
Вісім головних пристрастей:
Які розтлівають життя людини й усього суспільства за творами святителя Ігнатія Брянчанинова.
1. Череводогоджання
Обжерливість, пияцтво, недотримання постів, потаємне куштування їжі, ласування, загалом нестриманість у їжі та питві. Надмірна любов до плоті, прагнення комфорту і спокою, через що виникає самолюбство, від якого — недотримання вірності Богу, Церкві і людям.
2. Блуд
Блудне розпалення, блудна спрямованість душі та серця. Прийняття нечистих помислів, розглядання їх, насолода ними, затримання в них. Блудні мрії. Нестриманість чуттів — зору, особливо дотиків, у чому зухвалість, яка губить усі чесноти. Брудна лайка та читання любострасних книжок, перегляд блудних кінофільмів і телепередач. Малакія (рукоблудство). Блуд (незбереження чистоти до шлюбу), перелюб (порушення подружньої вірності). Гріхи блудні протиприродні.
3. Сріблолюбство
Любов до грошей і взагалі до багатства. Прагнення збагатитися. Страх перед старістю, зубожінням. Скупість, жадібність. Немилосердя до жебраків та вбогих. Користолюбство. Зневіра у Промислі Божому, покладання надії на своє багатство. Надмірне піклування про земне. Любов до подарунків. Крадіжка, зазіхання на чуже, недбале ставлення до чужого майна. Розбій. Несплата або недоплата заробітку працівникам.
4. Гнів
Запальність, дратівливість. Бажання помсти. Сварки, суперечки, образи, побиття, вбивство, злопам’ятність, ненависть, ворожнеча, наклепи, небажання примирення та прощення гріхів.
5. Туга (Униніє)
Засмучення, нудьга, ненадіяння на Бога, невдячність Богові за все, що трапляється у житті, малодушність, боягузтво, нетерплячість, недокоряння собі, нарікання на ближнього, ремствування, зречення життєвого хреста або намагання зійти з нього.
6. Смуток
Байдужість до будь-якої доброї справи, особливо до молитви. Невиконання домашніх і церковних молитов. Неуважність і поспішність у молитві. Недбалість, неблагоговіння у духовних справах. Лінощі до читання духовних книжок. Апатія, неробство, бажання розваг, сонливість. Часте залишення храму. Надмірне гостювання, марнослів’я, сміховинність. Блюзнірство. Забуття своїх гріхів. Забуття заповідей Христових. Втрата страху Божого. Озлобленість. Відчай.
7. Марнославство (Тщеславіє)
Прагнення до людської слави та почестей. Вихваляння. Любов до гарних і дорогих речей. Самолюбування, надмірне піклування про свою зовнішність, одяг, надмірне захоплення модою (щодо одежі, меблів, прикраси житла, сучасної техніки, досягнень науки, мистецьких уподобань тощо). Сором зізнаватись у гріхах на сповіді, приховування їх перед священиком. Лукавство. Самовиправдання. Суперечливість. Виставляння свого розуму. Лицемірство. Брехня. Лестощі. Догоджання людям. Заздрість. Приниження ближнього. Мінливість настрою. Потурання несправедливості. Безсовісність. Норов і життя бісівські.
8. Гордість
Зневажання ближнього. Віддання переваги собі. Нахабство. Затьмарення розуму й серця. Хула. Невіра. Зарозумілість. Непокора вченню Церкви, невиконання її законів, хула і наклепи на неї. Потурання своїй гріховній волі. Захоплення єретичною та окультною літературою. Хибна філософія. Сектантство. Атеїзм. Невігластво. Омертвіння душі. Сатанізм. Нехтування голосом своєї совісті. Єхидство. Відмова від християнського смирення і мовчання. Втрата простоти. Втрата любові до Бога та ближнього.
| 
