В Україні з давніх-давен свято Миколая відзначають з особливим шануванням. Але х то він, той святий Миколай, гість з неба, на которого так чекають діти?

У дитинстві (а ріс Миколай у заможній родині) горнувся хлопчик до бідних, нужденних, скривджених та голодних. Він змалку щиро молився і просив у Господа справедливості, миру, добра, прощення і милосердя. Вдачею був тихий, незлостивий. Він приходив на допомогу бідним знедоленим людям у найскрутніші хвилини життя несподівано і завжди так, аби його ніхто не бачив. Робив добро, не чекаючи на подяку і славу. І тому його ще за життя називали "батьком сиріт, вдів і бідних". Після смерті батьків продав маєток і роздав гроші бідним, а сам став священиком. Своїми молитвами зцілював недужих, сліпих і калік. Втихомирював море, бурю, гасив пожежі, охороняв від напастей. Був покровителем подорожніх у путі, а також усіх тварин – диких і свійських. Всім сердцем любив дітей і кожному хотів подарувати бодай крапельку своєї любові. 

Діти напередодні свята пишуть листи до Святого Миколая, моляться до нього. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов”язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. Цей прутик є своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися. Діти дуже чекають подарунків і вірять у прихід Святого Миколая, тому навіть пишуть до нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за вікно.

В ніч на 19 грудня, до кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під подушку подарунки.  У ту ніч високо-високо в небі можна почути срібні дзвіночки – то на санчатах їде Святий Миколай.

 Їдуть санчата поміж зірочками, переїжджають із хмарки на хмарку, дзвоники ніжно дзвонять, а старий місяць весело посміхається. Він знає, що в цю ніч всі мусять бути щасливі! Бо найбільше щастя в житті – це робити добро!