Двадцять століть тому у євреїв та язичників хрест був знаряддям кари, предметом сорому й жаху. Не було кари боліснішої і ганебнішої, ніж хресна. Їй піддавали найвідчайдушніших розбійників і збурювачів суспільного спокою; засудити злочинця на хресну кару, означало позбавити нещасного ймення людини, піддати його загальному презирству, – таким було значення хреста в древньому світі. Чим же є хрест тепер у християн? Він є знаряддям спасіння, предметом благоговійного шанування для всіх. Разом з апостолом Павлом може говорити кожен християнин: «А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гал. 6, 14).
Чому відбулися такі зміни, за що почали так благоговійно шанувати хрест, котрий раніше вважали соромом, ганьбою? За те, що на хресті угодно було Сину Божому прийняти смертну кару за гріхи всього світу. На хресті відбулося примирення Отця Небесного з людьми-грішниками. З того часу це – знамення перемоги над смертю, над дияволом. Святий апостол Андрій Первозванний, котрого мучителі вели на хресну смерть, здалеку побачивши хресне знамення, з радістю промовляв: «Радуйся, Хресте, плоттю Христа освячений, і членами Його, як маргаритками прикрашений! Перш, ніж зійшов на тебе Господь мій, ти страшним був для земних, але тепер знають вірні, скільки приховано в тобі щедрот, скільки уготовано нагород. Безбоязно і весело я іду до тебе, але й ти з веселістю і радістю прийми мене, ученика Розп’ятого на тобі Христа. Я завжди любив тебе і горів бажанням обійняти тебе. О, блаженний Хресте, прийнявши велич і красу від членів Господа, багатократно бажаний і невтомно шуканий! Візьми мене від людей і віддай Учителю моєму, хай Тобою прийме мене Той, хто спас мене Тобою!». А святий апостол Петро просив виконавців хресної кари тільки про те, щоб його розп’яли вниз головою, вважаючи себе недостойним бути розп’ятим подібно Ісусу Христу. Бачите, як високо шанували Хрест Господній святі апостоли? Як же після цього не шанувати і нам, усім християнам, такий дорогоцінний скарб, знаряддя нашого спасіння, визволення від влади диявола і пекла, примирення з Богом і оправдання? Дійсно, з того часу, як Син Божий Своїми стражданнями освятив Хрест, як співає свята Церква: «Просвічений сіянням пришестя Твого, Христе, й освячений Хрестом Твоїм світу кінець» (Троїч. канон 1-го гл.), в ньому стала проявлятися незвичайна чудодійна сила, про котру буде сказано нижче. Носити хрест є не тільки обов’язком кожного християнина, але й особливою його заслугою і честю. Не можна носити натільний хрест як амулет, як прикрасу. Натільний хрест і хресне знамення є тільки зовнішнім вираженням того, що повинно бути в серці християнина: смирення, віри, уповання на Господа. Натільний хрест – це не ювелірна прикраса. Яким би гарним він не був, і з якого би дорогоцінного металу він не був зроблений, це, перш за все, видимий символ християнської віри. Натільні хрести мають дуже древню традицію і тому бувають вельми різноманітними за своїм видом. В наш час набула широкого поширення думка про силу «осикового хрестика». Думка вельми помилкова, оскільки є забобоном, це повернення в язичництво. З того часу, як Ісус Христос помер на Хресті, Його непереможна незбагненна Божественна сила передалась Хресту і вселилася в нього і залишилась в ньому назавжди, – тобто він такий могутній і сильний тому, що в ньому таємничо присутня сила Христова. І тому при виборі хреста потрібно звертати увагу не на матеріал, з він якого виготовлений, а на те, чи відповідає його форма християнським традиціям. Хрест повинен бути обов’язково освяченим священиком. При освяченні натільного хреста священик читає дві особливі молитви, в яких просить Господа Бога, щоб Він влив у цей Хрест небесну силу, і щоб цей Хрест охороняв не тільки душу, але й тіло від всіх ворогів, чаклунів, чародіїв, від всяких злих сил. Ось чому на багатьох натільних хрестах є напис: «Спаси і сохрани!». Християнин повинен завжди носити на собі хрест, і не знімати його ніколи і ніде, до самої смерті. Хрест «для віруючих завжди є великою силою, що рятує від усіляких бід, особливо ж від злодіяння невидимих ворогів», – пише святий праведний І. Кронштадтський. Натільний хрест тому так і називається, що його носять на тілі, під одягом, ніколи не виставляючи назовні (назовні хрест носять тільки священики). Це не означає, що натільний хрест необхідно ховати за будь-яких обставин, та все-таки навмисне виставляти його на загальне споглядання не прийнято. Прийнято цілувати свій натільний хрест по закінченні вечірніх молитов. В час небезпеки або коли на душі тривожно, добре поцілувати свій хрестик і прочитати на його звороті слова: «Спаси і сохрани». Щоб не забувати, що зроблено і що придбано для нас Спасителем нашим, хрестом ми хрестимося, тобто рукою зображаємо на собі знак Хреста. Звичай осіняти себе при молитві хресним знаменням в Церкві християнській ведеться з сивої давнини. Його встановили святі апостоли і передали всім вірним, і з того часу так міцно бережеться цей звичай, що без хресного знамення не чиниться ні одна молитва: ні церковна, ні домашня, – а всі вони починаються і супроводжуються хресним знаменням і благоговійними поклонами. Хрест Господній не тільки дає велику силу нашій молитві, через нього також чиняться і преславні діла. Ним відганяються гріховні спокуси і пристрасті, які йдуть або прямо від диявола, або від гріховного світу і від нас самих. В хресному знаменні кожному з нас дана можливість звершувати велике. Для підтвердження цих слів слід тільки звернутися до наших священних літописів і кожен може переконатися, якою могутньою є сила Хреста Господнього. Ось деякі з безлічі прикладів: - Святий апостол Іоанн Богослов, як повістує його учень святий Прохор, знаменням Хреста одного разу зцілив хворого, що лежав при дорозі (Жит. св. 26 вересня. ст. ст.). - Одного разу благочестивий Ір, за настановою святого апостола Пилипа, зобразив рукою знак Хреста Господнього на пошкоджених членах хворого Аристарха і в ту ж мить усохша рука зцілилася, око прозріло, слух відкрився, і хворий став здоровим (Жит. ап. Пилип. 14 листопада. ст. ст.). - Коли св. Епіфаній в своєму дитинстві, будучи ще не хрещеним, був скинутий розлюченим ослом і дуже пошкодив собі стегно, то якийсь християнин, що випадково опинився тут, тричі перехрестив його і тим вилікував юнака (Жит. св. Епіфанія 12 травня. ст. ст.). - Преподобна Мокрина, сестра святого Василія Великого, страждала від якось лютої недуги на грудях, і просила свою матір осінити те місце знаком хреста. Як тільки було використано цей лік – одразу отримала зцілення (Жит. пр. Мокрини 19 липня ст. ст.). - Та чудодійний Хрест Господній не тільки зцілював недуги, він навіть воскрешав померлих і робив тіло людське неушкодженим. Так, свята Першомучениця Текля осінила Хрестом велику купу дров і хмизу, складену для її спалення, і вогонь не посмів торкнутися до її тіла (Жит. муч. Теклі 24 вересня ст. ст.). - Свята мучениця Василиса Нікомидійська огородила себе знаменням Хреста, і посеред полум’я в розпеченій печі стояла багато годин без усякої шкоди (Жит. св. муч. Василиси 3 вересня. ст. ст.). - Приречені на пожирання звірям святі мученики Авдон, Синнис, великомученик Пантелеймон та багато інших мучеників робили на собі знак святого Хреста і люті звірі, немов мирні і незлобиві ягнята, лизали ноги цим людям Божим (Жит. 15 січня і 27 липня ст. ст.). - Всемогучою силою Хреста Господнього виявлялись нешкідливими і різні смертоносні отрути, як бачимо з життя святителя Ювеналія і преподобного Бенедикта (12 березня ст. ст.). Хресне знамення необхідно, зображати на собі з живою вірою в розп’ятого Ісуса, з благоговінням і смиренним усвідомленням, що ми можемо умилостивити Господа не своїми заслугами, а тільки надією на Його милосердя, і заради перенесених за нас Богочоловіком хресних страждань і смерті. Тільки за цієї умови можуть бути угодні Господу і наша ревність у виконанні заповідей Господніх, і наші молитви, скріплені хресним знаменням. Свята Церква вчинила мудро і вищою мірою благотворно для нас, коли заповіла нам осіняти себе під час молитви хресним знаменням. Та після цього, скільки ж бездумності, скільки злої невдячності у тих її дітей, які не хочуть користуватися цим добрим і надійним засобом, щоб зробити свою молитву доступною і приємною Господу Богу, які не хрест зображають на собі, а просто абияк розмахують рукою? Скільки безсоромності, скільки нахабства, коли вони навіть в Божому храмі бездумно, без почуттів, без будь-якого усвідомлення недбало водять рукою по грудях, і не хочуть підняти її на стільки, щоб зробити на собі правильний знак хреста? Важко визначити і дати назву тим рухам руки, які вони роблять, коли начебто хрестяться. Страшно навіть подумати, як вони із самого хреста роблять якесь дивне спотворення. «Такому-бо маханню, воістину, біси тішаться, – говорить святий Іоанн Золотоустий. – Краще вже зовсім не хреститися, ніж так спотворювати і принижувати святе хресне знамення.» Дійсно так воно і є. Яке ж це хресне знамення, коли люди не стараються ні належним чином скласти пальці руки своєї, ні накреслити на собі повний і правильний хрест Господній? Інші ж хоч і чинять це ніби правильно, однак з якоюсь гордістю, розмашисто, з відкиданням рук і голови; або ж осіняють якось, ніби соромлячись, тільки верхню частину своїх грудей і то ледь помітно. Все це відбувається через дурну звичку, яка свідчить ні про що інше, як про крайню нашу неповагу і легковажність у святій і великій справі – молитві перед Богом. А про тих, хто недбало чинить служіння Богу і молитву, сказано в Святому Письмі: «Проклятий, хто робить роботу Господню недбало» (Єрем. 48, 10). Навіть складання пальців для хресного знамення має велике значення. Не абияк складаються вони, а саме: три перші великі з’єднуються разом і знаменують Святу Животворящу Трійцю: Отця, Сина і Святого Духа; два ж інші пригинаються до долоні і знаменують те, що Син Божий ради нашого спасіння, прихиливши Небеса, зійшов на землю, прийняв на себе людське єство і таким чином в Ньому були нероздільно з’єднані дві природи – Божа і людська. Отож, згідно з Уставом святої Церкви ми хрестимося так: складаємо три перші пальці правої руки, а два інші пригинаємо до долоні і, підносячи руку до чола, промовляємо: «В Ім’я Отця», опускаючи руку в тому ж вигляді на живіт, промовляємо: «і Сина», переносячи руку спочатку на праве "і Святого Духа", а потім – на ліве плече, промовляємо: «Амінь", зробивши на собі це хресне знамення, опускаємо руку . Це давнє правило зберігається не тільки в нас, але й в Єрусалимі, в Антіохії і в Константинополі, і в усій Греції, в Єгипті і на Афоні, і у всіх країнах східного обряду. Хто бажає пересвідчитись і побачити на власні очі древнього свідка трьохперсного складання, хай сходить в Києво-Печерську лавру в печери до святих мощей преподобного Спиридона просфорника, який у час своєї смерті склав свою десницю для трьохперсного хресного знамення, і таким чином складеною вона перебуває і до сьогодні, понад вісім сотень років. Демони, як пише преподобний Симеон Новий Богослов, бояться образу Хреста і не можуть знести, коли бачать хресне знамення, зображуване навіть в повітрі, але тікають від нього тієї ж миті. «Якщо ти будеш завжди використовувати святий Хрест на допомогу собі, то «не прийде до тебе лихо і пошесть не наблизиться до оселі твоєї» (Пс. 90, 10). Замість щита захищай себе Чесним Хрестом, зміцнюй ним свої члени і серце. І не тільки рукою покладай на себе Хресне Знамення, але й подумки скріплюй ним будь-яке заняття своє, і вхід свій, і вихід свій, в будь-який час: і сидіння своє, і вставання, і постіль свою, і будь-яке служіння… Бо ж вельми міцна ця зброя, і ніхто не зможе ніколи причинити тобі шкоди, коли ти нею захищений» (Преподобний Єфрем Сірін). Слава, Господи, Хресту Твоєму Чесному! Будемо ж віднині і ми старатися з вірою, благоговінням і страхом Божим зображати на собі це спасительне знамення правильно: при цьому, необхідно перш за все осінити себе хрестом, а потім віддати належний поклін Богу. А не так, як дехто, через недбальство своє, всупереч учінню святої Церкви одночасно і кланяються, і хрестяться. При цьому звернімо особливу увагу, щоб наше сповідування Христа не обмежувалося тільки зовнішніми знаками, а щоб супроводжувалося завжди і добрими почуттями в глибині нашої душі, в нашому серці так, щоб прославляли Христа не тільки «в тілі своєму, але в дусі своєму, що Божі вони» (Кор. 6, 20). Бо Хрест Господній тільки за умов, правильного використання і розуміння його, може бути всесильною і нездоланною зброєю супроти наших ворогів видимих і невидимих, адже не сам по собі він має силу, а тільки в поєднанні з живою вірою та при правильному і благоговійному використанні. Святий Іоанн Золотоустий говорить: «Якщо ти при повній вірі, з сердечним налаштуванням зобразиш на собі Хрест Хреста, то жоден із нечистих духів не зможе наблизитися до тебе, бо побачить той меч, яким він уражений, побачить ту зброю, яка нанесла йому смертельну рану». Не соромся ж, християнине, цього великого блага, то й не посоромить тебе Христос, коли прийде у славі Своїй, і коли це знамення з’явиться перед Ним світліше навіть від проміння сонячного. «Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того також посоромиться Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Ангелами святими» (Мк. 8, 38: Лк. 9, 26).
