Свято Воскресіння Христового називається Пасхою за назвою старозавітного свята, встановленого в пам'ять порятунку євреїв від єгипетського рабства. Відповідно до згадуваної у це свято події Воскресіння Христового найменування Пасха у Церкві християнській набуло особливого змісту і стало означати перехід від смерті до життя, від землі до неба. "Слово Пасха, - говорить святий Амвросій Медіоланський, - означає перехід". Назване ж це свято, найурочистіше із свят, у старозавітній Церкві - на спогад про вихід синів Ізраїлевих із Єгипту і разом з тим порятунок їх від рабства, а в Церкві новозавітній - на ознаменування того, що Сам Син Божий, через Воскресіння з мертвих, прийшов від світу цього до Отця Небесного, від землі на небо, звільнивши і нас від вічної смерті і дарувавши нам "силу дітьми Божими бути" (Ін. 1, 12). У ряду Господніх свят свято Пасхи посідає центральне місце, а в ряду усіх свят християнських воно "настільки перевершує всі торжества, навіть Христові і на честь Христа, наскільки сонце перевершує зірки".Всі богослужіння і церковні обряди цього свята особливо урочисті і перейняті одним почуттям радості щодо Воскреслого.Задовго до півночі віруючі у світлому святковому одязі стікаються в храм і благоговійно очікують на Пасхальне Торжество. Священнослужителі облачаются у світлий сан. Перед самою північчю урочистий благовіст звіщає про настання великої хвилини Світлоносного Свята Воскресіння Христового. Священнослужителі з хрестом, світильниками і фіміамом виходять із вівтаря і разом з народом, подібно до мироносиць, що вранці пішли до гробу, обходять навколо церкви зі співом "Воскресіння Твоє, Христе Спасе, ангели оспівують на небесех, і нас на землі сподоби чистим серцем Тебе славити". У цей час із висоти дзвіниці, як із небес, ллється радісний великодній передзвін. Всі молільники йдуть із запаленими свічками, виявляючи цим духовну радість Світлоносного Свята.Хід зупиняється біля зачинених західних врат храму, начебто біля дверей гробу Христового. І тут, після звичайного виголосу, священик, подібно до ангела, що звістив мироносицям біля гробу про Воскресіння Христове, першим виголошує радісну пісню: "Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував". Ця пісня тричі повторюється священнослужителями і хором.Потім предстоятель проголошує стихи древнього пророцтва святого царя Давида: "Нехай воскресне Бог і розвіються вороги Його...", а всі люди (хор) у відповідь на кожний стих співають: "Христос воскрес із мертвих..."Нарешті предстоятель, тримаючи у руках хрест із трисвічником, ними накреслює знак хреста проти зачинених дверей храму, двері відчиняються, і радісний сонм, як колись мироносиці до апостолів, входить у церкву, залиту світлом усіх світильників і лампад, і звучить пісня: "Христос воскрес із мертвих!"На наступному богослужінні Пасхальної ранньої співається канон, складений святим Іоаном Дамаскіним. Пісні цього канону розділяються багатократним "Христос воскрес із мертвих!". Під час співу канону священнослужителі з хрестом і кадилом, у передшестві світильників, обходять усю церкву, наповнюючи її фіміамом, і радісно вітають усіх словами: "Христос воскрес", на що віруючі радісно відповідають: "Воістину воскрес!" Кількаразові виходи священнослужителів з вівтаря нагадують про часті явлення Господа Своїм ученикам по воскресінні.При кінці ранньої, після співу: "Один одного обіймімо, промовимо: "Браття", і тим, що ненавидять нас, простім все заради воскресіння..." - всі віруючі починають вітати одне одного. Радісне великоднє вітання нагадує нам той стан апостолів, у якому вони, коли раптово пронеслася звістка про Воскресіння Христове, із здивуванням і захопленням говорили один одному: "Христос воскрес!" і відповідали: "Воістину воскрес!" Взаємне цілування є виявленням любові і примирення один з одним, у пам'ять загального прощення і примирення нашого з Богом смертю і Воскресінням Ісуса Христа.Потім читається Слово Іоана Золотоустого.Після ранньої відразу звершуються Часи і літургія, при відчинених Царських вратах, що відкриті від початку ранньої і не зачиняються цілий тиждень на знак того, що Ісус Христос назавжди відкрив нам врата Небесного Царства. На літургії читається перше зачало Євангелія Іоана Богослова, що починається словами "Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог...", у якому зображується Божественність нашого Відкупителя. Якщо літургія відправляється собором священиків, то Євангеліє читається різними мовами, на знак того, що всі народи на землі одержали звістку про Господа.До особливих великодніх обрядів належить благословення артоса, "на честь і славу й на спогад про славнозвісне Воскресіння" Господа нашого Ісуса Христа. Під ім'ям артоса мається на увазі проскура з зображенням на ній увінчаного терням хреста, як знамення перемоги Христа над смертю, або з зображенням Воскресіння Христового. Слово "артос" - грецьке; у перекладі воно означає "хліб". Історичне походження артоса таке.Апостоли, що звикли споживати трапезу разом із воскреслим Господом, по Вознесінні Його на небо, пам'ятаючи Його заповітні слова: "Я з вами у всі дні", відчували живою вірою невидиму присутність Господа на своїх зібраннях. Приступаючи до трапези, вони лишали вільним те місце, на якому возлежав з ними Ісус Христос, а на столі навпроти того місця клали, начебто для Нього, частину хліба, і щоразу по закінченні трапези, возносячи подяку Богу, піднімали цю частину хліба, говорячи: "Христос воскрес". Коли ж потім ученики Ісуса Христа розійшлися в різні країни для благовістування Євангелія, вони, за можливістю, намагалися дотримуватися цього звичаю: кожен із святих апостолів, у якій би країні не перебував, у новому товаристві послідовників Христових, приступаючи до трапези, лишав місце і частину хліба на честь Спасителя, а по закінченні трапези разом із ними славив воскреслого Господа, піднімаючи частину хліба, покладену в пам'ять про Нього. Так зберігся в Церкві цей звичай і через ряд століть дійшов до нашого часу. Артос, що кладеться у Святу Пасху у храмі перед віруючими, повинен так само нагадувати про невидиму присутність з нами воскреслого Господа.Водночас артос нагадує, що Ісус Христос хресною смертю і Воскресінням став для нас істинним хлібом. Таке значення артоса і розкривається в молитві на його освячення. Крім того, у цій молитві священик, закликаючи благословення Боже на освячуваний артос, просить Господа зцілити всяку недугу і хворобу і подати здоров'я усім, хто споживає артос.Світла седмицяЗ часів апостольських урочисте святкування християнської Пасхи, подібно до старозавітної, триває цілу седмицю. За 66-м правилом VI Вселенського Собору, "від святого дня Воскресіння Христа Бога нашого до неділі Нової (тобто Фоминої) у всю седмицю вірні повинні у святих церквах безперестанно вправлятися у псалмах і співі песень духовних, радіючи і торжествуючи щодо Христа; і читання Божественних Писань слухаючи і Святими Таїнами насолоджуючись. Бо в такий спосіб з Христом і ми разом воскреснемо і піднесемося. Того заради у проречені дні хай не буває конне змагання чи інше народне видовище".У богослужбовому сенсі уся Світла седмиця є начебто один святковий день: у всі дні цієї седмиці богослужіння буває те саме, що й у перший день, із небагатьма змінами. Древній святий звичай, що зберігається і нині благочестивими мирянами, є той, щоб у всю Світлу седмицю не пропускати жодного церковного богослужіння.У Світлу суботу після літургії буває роздроблення і роздавання артоса.В вівторок другої седмиці по Великодню відбувається поминання покійних. Віруючі приходять на могили своїх ближніх із радісною звісткою про Воскресіння Христове. Звідси і сам день поминовения, який називають Радоницею.У середу четвертої седмиці по Великодню святкується Переполовення П'ятдесятниці, тобто половина часу від Пасхи до П'ятдесятниці. У цей день згадується та подія з життя Спасителя, коли Він у переполовення свята Кущів учив у храмі про Своє Божественне посланництво і таємничу воду, під якою мається на увазі благодатне вчення Христове і благодатні дари Святого Духа. Переполовення святої П'ятдесятниці належить до древніх християнських свят. Стоячи між днем Пасхи і днем зішестя Святого Духа, свято Переполовення служить зв'язком між цими двома великими християнськими торжествами: разом з триваючим шануванням першого з них у Переполовення нагадується про наближення свята зішестя Святого Духа, а також і свята Вознесіння Господнього.Воскресіння Христове.Православна віра про Воскресіння ХристовеВоскресіння Христове є основа і вінець нашої віри християнської, православної. Воскресіння Христове є та перша, найважливіша, велика істина, сповіщенням якої починали своє благовістя після зішестя Святого Духа апостоли. Як хресною Христовою смертю звершена наша спокута, так Його Воскресінням дароване нам вічне життя. Тому Воскресіння Христове є предмет постійного торжества Церкви, невмовкного радіння, що досягає своєї вершини у свято Пасхи Христової. "Христос бо воскрес: радість вічна" (канон Пасхи).Спасительними плодами Воскресіння Христового є:а) перемога над пеклом і смертю;б) блаженство святих на небесах і початок буття Небесної Церкви;в) зішестя Духа Святого і створення Христової Церкви на землі.Перемога над пеклом і смертюЛюдське існування після втрати раю має дві форми: а) земне - тілесне життя і б) загробне життя.Земне життя закінчується тілесною смертю. Душа і після тілесної смерті зберігає своє буття, але стан її за гробом, за словом Божим і за вченням отців Церкви, буває різним. До пришестя на землю Сина Божого і до Воскресіння Його з мертвих - душі померлих перебували в стані відкинутості, у віддаленні від Бога, у темряві, у пеклі (Побут. 37, 35). Перебування в пеклі було подібним до духовної смерті, як це виражено у словах старозавітного псалма: "у гробі хто буде славити Тебе?" (Пс. 6, 6). У пекло ув'язнені були і душі старозавітних праведників. Ці праведники жили на землі вірою в прийдешнього Спасителя, як це роз'ясняє апостол Павло в одинадцятій главі Послання до Євреїв, і по смерті знемагали в чеканні спокути і звільнення. Так продовжувалося до Воскресіння Христового, до настання Нового Завіту: "І всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного, тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалості" (Євр. 11, 39-40). Наше визволення було і їхнім визволенням.Христос після Своєї хресної смерті зійшов душею Своєю і Своїм Божеством у пекло, у той час, як Його тіло перебувало у гробі, благовістував бранцям пекла порятунок і вивів звідтіля усіх старозавітних праведників у світлі оселі Царя Небесного ("Православное Исповедание Веры", ч. 1). Про це виведення праведників із пекла читаємо в посланні апостола Петра: "Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, Праведник за неправедних, бувши умертвлений тілом, але оживши Духом, Яким Він і тим духам, що перебували у темниці, зійшовши, проповідав" (1 Пет. З, 18-19). - "Бо на це і мертвим благовістилося, - читаємо ми далі, - щоб вони, як люди, прийнявши суд людською плоттю, по-Божому жили духом" (1 Пет. 4, 6).Про те ж говорить апостол Павло: "Піднявшись на висоту, полонив полон і дав дари людям. А "піднявшись" що означає, як не те, що Він і сходив раніше в пекельні місця землі? Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все" (Еф. 4, 8-10).Говорячи словами святого Іоана Золотоустого, "пекло полонене Господом, що зійшов у нього, скасоване, зганьблене, умертвлене, скинуте, зв'язане" (Слово на Великдень).З руйнацією затворів пекла, тобто неминучості пекла, знищена і сила смерті. По-перше, смерть для праведних людей стала лише переходом із долішніх у горні, до кращого життя, до життя у світлі Царства Божого; по-друге, сама смерть тілесна стала тільки тимчасовим явищем, тому що нам відкритий Воскресінням Христовим шлях до загального воскресіння. "Христос воскрес із мертвих, первісток серед померлих" (1 Кор. 15, 20).Христове Воскресіння є запорукою нашого воскресіння: "Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть, кожний по своєму чину: первісток Христос, потім ті, які увірували у Христа, в пришестя Його" (1 Кор. 15, 22-23). Потім смерть буде остаточно знищена: "Останній же ворог знищиться - смерть" (1 Кор. 15, 26).Про перемогу над пеклом і смертю особливо радісно звіщає нам тропар святої Пасхи: "Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував".Блаженство святих на небі і початок буття великого Царства Христового — небесної тріумфуючої ЦерквиПеред Своїм відходом до Отця Господь Ісус Христос говорив апостолам: "В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я" (Ін. 14, 2-3). Спаситель молився до Отця:"Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені" (Ін. 17, 24). І апостоли виявляють бажання "визволитися і бути з Христом" (Флп. 1, 23) - знаючи, що, "коли земний наш дім, ця хатина, розвалиться, ми маємо від Бога житло на небесах, дім нерукотворний, вічний" (2 Кор. 5, 1).Зображення життя святих на небі дано в Апокаліпсисі. Святий Іоан Богослов бачив навколо престолу Божого на небесах "двадцять чотири престоли; а на престолах бачив я двадцять чотири старці, які сиділи і одягнені були в білий одяг та мали на головах своїх золоті вінці" (Одкр. 4, 4); "побачив під жертовником душі убитих за слово Боже і за свідчення, яке вони мали" (Одкр. 6, 9); і ще бачив: "Ось, велика кількість людей, яких ніхто не міг перелічити, з усіх племен і колін, і народів і мов, стояли перед престолом і перед Агнцем у білому одязі і з пальмовими гілками в руках своїх. І викликували гучним голосом, кажучи: спасіння Богові нашому, що сидить на престолі, і Агнцю!" (Одкр. 7, 9-10).Світлі оселі Дому Небесного Священне Писання називає "Містом Бога Живого", "горою Сионом", "небесним Єрусалимом", "Церквою первістків, написаних на небесах".Так відкрилося велике на небесах Царство Христове. У нього ввійшли душі всіх праведників і благочестивих людей Старого Завіту, ті, про кого апостол сказав: усі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного (до пришестя на землю Сина Божого і загального спасіння), щоб вони не без нас досягли досконалості, тобто радості і блаженства в Небесній Христовій Церкві. У це Царство в Новому Завіті ввійшли перші, що увірували у Христа, апостоли, первомученики, сповідники, - і так до кінця світу наповнюється Небесний Дім - Єрусалим горній, житниця Божа, доки не наповниться зовсім. Так повчає Симеон Новий Богослов: "Належить народитися всім передбаченим від Бога і наповнитися превищому від цього світу - світу Церкви первородних, Єрусалиму Небесному; і тоді звершиться повнота тіла Христового, прийнявши в себе усіх визначених від Бога бути відповідними образу Сина Його, які є сини світла і дня. Такі усі є визначені і продиктовані й до числа спасенних включені, і мають з'єднатися і сполучитися з тілом Христовим, і не буде вже в нього бракувати жодного члена. Так є, воістину, як відкриває апостол Павло, говорячи: "доки всі прийдемо до єдності віри й пізнання Сина Божого, в мужа досконалого, до міри зростання в нас повноти Христової" (Еф. 4, 13). Коли вони зібрані будуть і складуть повне тіло Христове, тоді і зовнішній світ, Єрусалим Небесний, який є Церквою первородних, наповниться і тіло цариці Божої Церкви, яка є тілом Христа Бога, стане цілком повним і звершеним" (Симеон Новий Богослов, Слово 45-е).За вченням Священного Писання, блаженство душ праведних на небесах полягає: а) у спочинку, або заспокоєнні від трудів, б) у непричетності до печалей і страждань (Одкр. 14, 13; 7, 16), в) у возлежанні, тобто в найближчому спілкуванні, із праотцями й іншими святими, г) у взаємному спілкуванні між собою і з тьмами ангелів, д) у стоянні перед престолом Агнця, прославлянні Його і служінні Йому, е) у спілкуванні і співцарствуванні з Христом, ж) у радісному спогляданні Бога Вседержителя.Блаженство душ праведних на небесах відповідає ступеням їхньої духовної досконалості. Взагалі ж, за вченням Церкви, блаженство це не є ще повним і досконалим, а тільки початок того вічного блаженства, що настане після Загального Суду ("Посланние восточных патриархов").Дарування Духа Святого і створення Церкви Христової на земліГосподь Ісус Христос у бесіді з учениками перед Своїми стражданнями обіцяв послати Духа Святого, Утішителя, Який буде з ними повік, Духа істини, Який навчить їх всього і нагадає все, що Він Сам говорив їм, і майбутнє провістить їм. Явившись після Воскресіння ученикам Своїм, Господь виклав їм благодатну силу Духа Святого зі словами: "Приміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться; на кому залишите, залишаться (Ін. 20, 22-23). І через десять днів по Вознесінні Своїм Господь, згідно з Своєю обіцянкою, послав на учнів у день П'ят- десятниці Духа Святого у вигляді вогненних язиків.Зішестя у світ Духа Святого виявилося, по-перше, у надзвичайних дарах апостолам у вигляді знамень, зцілень, пророцтв, знання мов, - і, по-друге, у всіх благодатних силах, що ведуть вірних Христових до духовної досконалості і до спасіння.У Дусі Святому, у Його Божественній силі, "дароване нам усе потрібне для життя і благочестя" (2 Пет. 1, 3). Ці благодатні дари знаходяться в створеній Господом Його Святій Церкві на землі. Вони являють собою засіб нашого освячення і спасіння. ДимитрійМитрополит Львівський і Сокальський
