"15 лютого християни відзначають Стрітеня Господнє. У цей день в церквах святять свічки та воду. Стрітенська свічка,як і вода, зберігається в кожній родині, бо має надзвичайну здатність допомагати у найважчі періоди життя.

Стрітенську свічку здавна люди шанують, бо вона сповнена великої духовної сили і Божої благодаті. ЇЇ використовують під час багатьох важливих подій ,стихійних лих, грози, тому і називають Громницею. Коли на душі неспокій, негаразди в житті - запаліть перед іконою стрітенську свічку і зверніться в молитві до Бога. Вона також має силу проганяти злих духів, тому є незамінною при освяченні житла. З такою свічкою виряджають вдалеку дорогу рідних і близьких, зустрічають батьки молодят, проводжають покійника в останню путь.

Тож частіше користумося нею, запалюймо перед іконою та всією родиною молімося, і тоді відчуємо, як ця свічка приносить мир, злагоду в родину, Боже Світло у наші серця та Боже благословення у наші життя!

Свічка – це наша невеличка жертва на славу Божу, яку ми складаємо у тому храмі, де молимось. Тому інколи свічки називають офірками.

Свічки у храмі ставлять на спеціальні підставки – свічники, які стоять біля тетраподу або перед іконами. Свічку на свічнику слід акуратно запалювати і надійно закріплювати, щоб вона не впала.

Коли ставимо свічку, то обов’язково слід помолитися Господеві, щоб Він вислухав нас і сповнив наші добрі прохання, а у Пресвятої Богородиці чи святих Божих угодників попросити їхнього заступництва для нас.

Не варто ставити свічки під час важливих моментів богослужінь, адже в цей час набагато більше потрібною є наша активна участь у молитві церковної громади.

Інколи у храмах бувають окремі свічники за живих і за померлих, на яких ми ставимо свічки з нашими молитвами за здоров’я чи за упокій. Якщо такого звичаю немає або ми про нього не знаємо, то ми можемо сміливо ставити свічку на будь-якому свічнику, адже Бог завжди приймає нашу офіру і чує нашу молитву.

Свічку потрібно ставити з молитвою, а не замість молитви. Помилковими є уявлення, що свічка буде замість нас молитися або що разом з нею згоряють наші гріхи. Ми самі повинні підтримувати особистий контакт із нашим Небесним Отцем через молитву і прийняття Святих Тайн.

Не слід засмучуватись, якщо наша свічка ще не догоріла, але її вже погасили і витягнули зі свічника, адже Господь цінує насамперед наш добрий намір і у будь-якому випадку приймає нашу жертву.

Також не вирішальною є кількість свічок, які ми поставили, але відкритість нашого серця і щира молитва до Бога. Господь наш Ісус Христос у Євангелії засудив багача, який вкинув напоказ багато грошей у церковну скарбону, і похвалив вдову, яка щиросердечно вкинула всього дві лепти.

Врешті, нам не слід забувати, що не так важливою є сама свічка, як наше гідне християнське життя. Святі Отці казали: «Будьмо самі, як свічки» (тобто живімо і трудімось на славу Божу, подібно як і свічка горить для Його прослави). Така наша цілопальна жертва самих себе набагато більше буде подобатися нашому Творцеві.

«Якщо кладеш свічку, а любові у серці не маєш – даремною є твоя жертва Богові» (св. Йоан Кронштадський).

 За легендою, Бог послав на землю бджіл для допомоги людині як дар, тому і бджолині продукти вважаються даром Божим. Віск, як жодна інша речовина, здатний зберігати свої властивості протягом століть, тому що його витворила Бджола, найбільш працелюбна створіння у природі. Віск називають засобом спілкування людини з Богом.

Віск – бджолиний продукт, який виділяється восковими залозами робочої бджоли. Хімічний склад його достатньо складний і являє собою суміш більш ніж 300 сполук і мінеральних речовин. Основна складова бджолиного воску – складні ефіри, які утворюються під час взаємодії карбонових (жирних) кислот зі спиртами. Крім того, у воску містяться мінеральні речовини, смоли, прополіс, незначні домішки квіткового пилку, бета-каротин, вітамін А, ароматичні речовини і рослинні барвники. Колір воску має надзвичайно широку палітру, від блідо-жовтого, майже білого, до яскравого жовто-гарячого, червонявого, бурштинового, жовто-зеленого, світло- та темно-коричневого. За тривалого зберігання чистий віск вкривається сріблястим нальотом – це певна ознака того, що він натуральний і чистий. Під сонячними променями, при поліруванні натуральною тканиною або у разі нагрівання до +35…+40 ?С наліт зникає. Віск віддавна використовує людина.

З глибокої давнини людині відомі лікувальні властивості воску. В народній медицині віск застосовують для лікування таких захворювань, як запалення гайморових порожнин, астми, алергічної нежиті. Бджолиний віск ефективний як протизапальний засіб при лікуванні ревматичних і м'язових болів. Жування воску з медом застосовують при гаймориті та ангіні. Потрапивши до шлунку у невеликих кількостях, віск не перетравлюється, а діє як очисник, притягуючи до себе і виводячи з організму шкідливі шлакові речовини.

Споконвіку християнська церква та духовенство багато уваги приділяло медоносним бджолам, розведенню та утриманню їх при монастирях та святих обителях. Користуючись даром пасік, господарі найбільше цінували віск, який повністю йшов на виготовлення свічок. Світло запаленої воскової свічки – це символ правдивого Бога. Воскові свічки – це символ жертовного служіння Богу та людської молитви до нього. Стрітення Господнє (15 лютого) відзначається на 40-й день після Різдва Христового . На Стрітення освячують свічки з бджолиного воску, так звані «громниці», які бережуть для різних життєвих ситуацій. Їх ставлять перед іконами або перед вікнами під час грози, щоб уберегти дім від бурі, граду, грому, блискавки та пожежі.

Вчені стверджують, що горіння свічки з натурального бджолиного воску можна чудово використовувати для очищення житлових, робочих приміщень та самих себе. Іноді, щоб впоратись з несприятливим психологічним станом, достатньо мовчки на самоті посидіти поряд із запаленою свічкою. Вогонь свічки допомагає при різних захворюваннях, полегшуючи їх перебіг та прискорюючи одужання. Вважають, що віск має властивість накопичувати та зберігати інформацію. Саме тому рекомендують купити воскову свічку і самому її освятити на Стрітення. Після освячення ця свічка стаж стрітенською свічкою її власника.