Так склалося, що в свідомості більшості сучасних людей, в тому числі й християн, початок нового року асоціюється з 1 січням за новим стилем. Ми не будемо заглиблюватись в проблематику того, правильний чи ні такий підхід. Так чи інакше, але час поділяється на життя, що проходить протягом років, і ми зараз стоїмо перед дверима, що відкривають перед нами новоліття.

   Всякий раз, коли підводиться хронологічна риса певного періоду життя, з особливою гостротою відчувається невблаганність і владність часу. Нині ми відчуваємо це особливо.

Одного мудреця давнини запитали, що, на його думку, більше за все дорогоцінне для людини. «Час, - відповів він, - бо за допомогою часу можна набути все. Самого ж часу, хоча б хвилину його, не можна набути ні за які кошти».

Час для нас має два обличчя: минуле і майбутнє, народження і вмирання. Минулого року вже не буде (Апок. 10,6), що б ми не робили. «Нема згадки про перше, та й те, що буде, не буде між тими, які будуть після», - тужив Проповідник (Екл. 1,11); «все тече», - плакав древній мудрець. Так, все тече, але ніщо безслідно не зникає, одного разу блиснувши в часі.

Сувій часу невпинно розгортається перед кожним, аркуші книги життя миготять – пиши, що завгодно і як завгодно, але не можна назад перевернути жодного листа, переставити, змінити або знищити; як написано, добре чи погано, так і залишається вічно, так і буде читане колись Суддею вголос для ангелів і людей. Все зберігається у вічній пам’яті світу, і після часів, на порозі життя майбутнього віку, розкриється книга Істини, і на підставі її буде винесено Суд вічності. Кожна сторінка нашого життя впливає на наступну та не визначає її. Тільки письменник (наше «я») в співавторстві з Творцем може на новій сторінці розвинути зовсім інший сюжет, ніж на попередній, хоч і пов’язаний з нею. Такою новою сторінкою є кожен новий рік.

В передноворічні дні села, міста, а особливо мегаполіси, преображаються – все сяє новорічними вогнями. Щодо цього звичаю можна навести зауваження св. Івана Золотоустого: «Якщо ти хочеш прикрашати, то прикрашай не будинки, але твою душу, - не площі, але розум, щоб ангели дивувалися та архангели схвалювали твої справи і Владика ангелів нагородив тебе Своїми дарами, а хвастощі, що відбуваються нині, збуджують і сміх і заздрість, - сміх у тих, які мислять трохи вище, а заздрість і велику ненависть у тих, які зазнають тих самих хвороб». Можливо варто звернути увагу на те, що ми самі підсвідомо натякаємо собі в святкові дні, роблячи все прекрасним і радісним, - треба шукати насамперед внутрішнього світла і тепла, а не гірлянд і кожухів.

    Є старовинний звичай: під Новий рік, коли опівночі б’є годинник, загадувати бажання, звертатися до невідомого майбутнього з мрією, чекати від нього чогось потрібного, заповітного.

І ось знову Новий рік. Чого ж побажаємо ми собі, іншим, кожному, всім? Як його зустрінемо? Куди спрямована наші сподівання? Колись святитель Феофан Затворник з обуренням виголосив проповідь якраз в дні нового року. Він звертався до тих, хто Новий рік зустрічає у ресторанах, шинках і так далі. І він казав: «Ось ви, замість того, щоб молитвою до Бога освятити початок новоліття, крутитеся з вашими склянками і один одного вітаєте "з Новим роком, з новим щастям". З новим роком – це ще має зміст, - можна так сказати, а от хто вам, - говорив святитель Феофан, - може пообіцяти, що у вас буде якесь "нове щастя"? І звідки воно може бути у вас? Щастя – є радість душі людської, і тільки від Бога вона може прийти. А ваші ці вигуки – говорив святитель Феофан, - просто блазнівські вигуки, які нічого не варті, як і ваші побажання один одному».

. Підтвердженням цьому служить хоча б те, що саме 1 січня за церковним календарем відзначається пам’ять святого мученика Воніфатія. Саме святому Воніфатію ми молимося про позбавлення від недугу пияцтва. А церковну службу йому звершуємо ввечері 31 грудня і зранку 1 січня. Тобто, коли належить молитися за подолання пияцтва, багато хто саме цим гріхом насолоджується. Але з іншого боку Церква не забороняє своїм вірним святкувати Новий рік. В деяких парафій існує традиція саме в новорічну ніч служити подячний молебень на початок року. Але не всі святкують однаково. Тому виникають питання: Як же гідно перенести православному християнинові це "випробовування” Новим роком»? Ізолюватися всією сім’єю від суспільства, роблячи вигляд, що жодного свята немає? Чи, може, забути на один день про свою віру і віддатися стихії загального святкування? Сподіваюся, що для вас ці варіанти не прийнятні. Спробуємо сформулювати кілька рекомендацій, що дадуть змогу найбезболісніше для православної душі вийти з цієї ситуації.

1. Чи святкувати взагалі? Звичайно святкувати, але з пам’яттю, що триває Різдвяний піст. Недаремно побутує приказка: "Віруючий використовує свято, щоб помолитися, а невіруючий – щоб напитися”. Саме навколо молитовного спілкування з Богом має будувати своє життя кожен православний християнин. Головне, щоб святкування Нового року не було приводом до гріха і розпусти, а використовувалося нами, як можливість подякувати Богові за добро, що він дав нам у минулому році, та попросити Його допомоги і на майбутнє.

2. Чи приймати запрошення і чи ходити на гостини? Звичайно ж, ходити. Адже саме в новорічну ніч люди стають особливо чутливими до питання вічності – і ваше свідчення може стати вирішальним у їхньому християнському майбутньому. Проблему святкового (аж ніяк не пісного) столу можна вирішити, скориставшись порадою дияк. Андрія Кураєва: з подякою Богові на вустах і в серці споживати виставлене на стіл, аби не образити господарів, але на наступний день відбути строгіший піст. При цьому, щоб не стати джерелом спокуси ("бач, православний, а в піст хлібом і водою не обмежується”), необхідно обов’язково пояснити свою позицію, скориставшись і цією нагодою розповісти людям про Православ’я.

3. Чим зайняти себе та дітей в цей день? В народі прийнято, щоб на Новий рік в будинку ставити та прикрашати ялинку, тому залучіть до цього і дітей. Щоб відволікти дитину та й себе від телевізора і захопленого споглядання через вікно на шаленство вулиці, займіться виготовленням вітальних різдвяних листівок для бабусь, дідусів, рідних і знайомих. Також потрібно наповнити дітям про те, що наближається Різдво Христове. Слід розповісти малечі про це свято. Можна також зайняти дітей вивчення колядок та віншувань. Якщо це хлопчик, доречними будуть казки про Іллю Муромця, пам’ять ять якого Православна церква також вшановує в цей день.

Однак святкування відбуваються по-різному. Дивіться, щоб святкування Нового року не привело вас до гріха. Бо з прикладу Самого Ісуса Христа (коли Він був присутній на святкуванні весілля в Канні Галилейській) ми бачимо, що Господь не гидує нашими земними веселощами та забава¬ми. Він присутній на них, якщо тільки вони не є гріховними.

В ці святкові дні наслідуймо святителя Григорія Богослова, який смиренно просив у Господа, щоб Він послав йому хоч вечір добрий його життя. і милостиво споглянув на залишок днів його. Так і нам потрібно молитися: щоб Господь Своєю милістю покрив нас в дні, які Він нам ще дає для нашого доброго християнського життя і виправлення».