Про постійний вибір, який є неминучим і однозначним
Створивши людину, Бог уклав їй у руки усю повноту влади над своїм життям. На перший погляд, ці слова можуть здатись щонайменше дивними, якщо не такими, що взагалі суперечать християнській вірі. Однак, якщо все ж уважно в них вдуматись, прояснюється їх справедлива сутність. Бо мова йде не про якусь незалежність від Творця чи нашу власну всесильність. Зовсім ні! А мається на увазі дарована нам свобідна воля, право самостійно обирати.
Так, беззаперечно, усе, що має місце у житті людини стається з волі Божої, окрім тільки самого зла – воно стається з допуску Господнього. Тобто, іншими словами, милостивий Бог не створює зла і не посилає нам його як покарання чи з якоюсь іншою метою, а лише допускає аби воно траплялось, і робить це, керуючись виключно єдиним фактором – небажанням порушувати нашу свободу, права на самостійне обирання дороги життя чи дороги погибелі.
Рівно з цим, постійно діє і промисел Божий, який, кажучи узагальнено, полягає у тому, щоби всяка людина спаслась. Тобто Бог не є бездіяльним, Він не просто спостерігає за нами, але піклується, промишляє про спасіння кожної людської душі Проте і тут також Творець діє не силоміць, а, аналогічно, посилаючи корисні для діла спасіння, умовно скажемо, обставини, дає нам право їх прийняти, але, разом із тим, ми вільні від них і відмовитись, відхилити Його промислительну дію.
Відтак, справедливим буде такий висновок: з волі Божої ми приходимо у цей світ і так само відходимо у вічність, Господь супроводить нас на дорозі життя, але вся наповненість нашого життєвого шляху і наш, не лише духовний, а й, навіть, фізичний стан на його кінцівці цілком залежатимуть від серії виборів, які ми робимо на кожному кроці цього шляху.
По суті, якщо підійти до розгляду цього питання з сучасної точки зору, з позиції інформатико-математичної, то сутність його можна представити як досить типовий алгоритм з розгалуженням. Є один початок – наше народження, і один кінець – відхід у вічність. І ось, прямуючи з початкової точки у кінцеву, ми постійно, регулярно підходимо до моменту розгалуження, коли потрібно обирати, куди йти далі – праворуч чи ліворуч, відстоювати ідеали добра чи піддаватись спокусі. Таким чином, результат, який ми отримаємо вкінці як раз напряму залежатиме від того, який з двох варіантів ми обирали частіше.
Однак, це порівняння дає доволі генералізоване уявлення і не може досить чітко і справедливо змалювати дійсну картину, тому що не так часто ми зіштовхуємось з вибором між білим і чорним, між тим, що є виключно добрим, і тим, що є виключно злим. Куди частіше трапляються різні відтінки сірого. Ми змушені розрізняти більше зло і менше зло, вносити такі нові категорії оцінювання як «непогано», «добре» і «найкраще». Тобто, до прикладу, досить таки непогано вірити в існування Бога, але ще краще підтверджувати цю віру ділами.
Так само, можна сказати, що великий відсоток від наших виборів складають такі, що лежать поза площиною добра і зла, не мають етичного відтінку, тобто являють собою те, що можна охарактеризувати як «побутовий вибір». І на перший погляд це буде формальною правдою. Та людина все ж істота суспільна, ми тяжіємо до товариства. Наш вибір лиш до тих пір залишається виключно нашим, позбавленим будь-якої якісної характеристики, доки він стосується лише нас самих. Знаходячись же серед якоїсь групи людей, певної суспільної одиниці (сім’ї, класу, колективу тощо), вже абсурдним є позиціонувати себе як автономну, ізольовану «структуру». Бо, так чи інакше, зроблений нами вибір у більшій чи меншій мірі все одно впливатиме на оточуючих. А, відтак, абсолютна більшість навіть «побутових виборів» отримує якісне забарвлення, вони вже стають вчинком і про них можна сказати «добрий» чи «поганий».
У найзагальнішому варіанті, можемо виділити три головні категорії, що характеризують вибір, як вільне, не примусове моральне рішення кожної людини. І при цьому, зазначимо, вони властиві вибору незалежно від того, приймає їх конкретно взята людина чи ні, є вона християнином чи взагалі відкидає існування Бога. Від цього залежатимуть хіба що мотивація та якісне забарвлення цього вибору в наших очах, однак, аж ніяк не його абсолютні властивості.
Вибір є постійним. Всі без винятку неодмінно роблять початковий вибір, окреслюючи ним свої життєві орієнтири: приймають шлях добра чи шлях зла. Сам вибір добра, намір йти цією дорогою – це вже багато, проте ще недостатньо для отримання бажаного результату. Так, до прикладу, якщо, обираючи між тим, щоб нічого, не роблячи, полежати на ліжку, і прибиранням помешкання, ми вибрали друге – це похвально, однак, окрім самого вибору, потрібно піднятись і почати щось робити. Ми не можемо зупинитись після першого кроку – триває життя і триває наша хода, а кожен наступний крок передбачатиме вже інші, нові вибори.
Дорога гріха нав’язується нам сама по собі. Вона завжди виглядає солодшою, легшою, можливо, навіть, на якомусь етапі (проте лише оманливо!) більш перспективною. Вона є популярнішою і доступнішою. А чому? Та тому, що диявол не показує нам правдиву картинку! Він наче саджає нас перед зіпсованим телевізором, що транслює не дійсне, а перекручене і відредаговане зображення, не істину сутність і результат вибору, але те, що задовольнить нашу слабку натуру, те, що нас «влаштує». Бо ж, хто той безумець, який, побачивши тління, що на нього чекає, побачивши самотність і залишеність на призволяще на однині зі своїм падінням, і кару, що чекає його на Суді, все ж обере криву стежину?! Такого, певно, не знайдеться.
Бог же солодке називає солодким, а гірке – гірким. Він вимагає від нас діяння, постійного свідомого вибору і невпинної боротьби зі страстями як зовнішніми, так і внутрішніми, своїм «я». Тому часто вибір, який буде «правильним» (якщо тільки орієнтуватись на християнську мораль, а так і належить робити християнам), змушує нас до жертовності, до поступлення власними інтересами. Вибір перед нами стоятиме постійно, але це не повинно нас лякати. Якщо є твердий намір іти за Христом, ніщо не в силі стати цьому на заваді.
Вибір є неминучим. Хочемо ми цього чи ні, але обирати потрібно. Сама ж бездіяльність, слабкість і брак відваги зробити якийсь вибір – це, по суті, також є прихованим вибором, при тому, явно не позитивним.
Найвищим мірилом і прикладом для усіх християн повинна бути постать Господа нашого Ісуса Христа. Він був людиною у всьому подібною до нас, окрім гріха. Його людській природі також були властиві неміч плоті та, можливо, якісь внутрішні переживання чи побоювання. Маючи так само свободу вибору, Спаситель міг не піти до Єрусалиму, адже Він знав, що там на Нього чекає, і «будь, що буде». Але Його вибір був твердим і непохитним: віддавшись у руки Отця, Він пішов на вільні страждання. Тим більше нам, яким не належить перенести і тисячної долі того, що зазнав за наше спасіння Господь, потрібно бути твердими і сміливими у своєму виборі та, звісно, робити його на користь шляху правди.
Вибір є однозначним. Не можливо одночасно і задовольнити свої похоті, і зберегти чистою совість. Марним є шукати якесь «універсальне» рішення. Подібно як і саме Православ’я не намагається стати універсальним сповіданням Бога, не викручується і не прогинається, але твердо і, що важливо, однозначно стоїть і на своїх канонах, і, власне, на своєму сповіданні.
Внаслідок першого гріхопадіння, людина приречена у своєму житті терзатись між дорогою до Бога і «дорогою до себе» (самодогідництвом), стежиною лукавого. Але, врешті-решт, повинна прийняти перше чи друге. Про це так говорить нам Господь Ісус Христос: «Ніякий слуга не може служити двом господарям, бо або одного зненавидить, а другого полюбить, або до одного виявлятиме прихильність, а другого занедбає. Не можете служити Богові і мамоні» (Лк. 16, 13)
Ось і в цих словах Спасителя у всій повноті розкривається однозначність того вибору, який нам слід зробити. Бо не каже «багатьом господарям», але «двом», маючи на увазі Бога і сатану. Третього, як кажуть, не дано. А далі, продовжує, зазначаючи, що не лише нема третього варіанту, а ще й з цих двох наявних повинні ми вибрати лиш один. Не забуваймо отож і цю настанову: «Нехай буде слово ваше: так – так; ні – ні, а що зверх цього, те від лукавого» (Мф. 5, 37)
Що ж повинно керувати нами у виборі? Як не помилитись, коли так хитро діє диявол?
Відповідь доволі проста – потрібно мати страх Божий і чинити по совісті. Згадка про Бога не дасть зійти нам зі шляху правди, а у час напасті підбадьорить нас.
Зазначимо ще раз, вибору не потрібно лякатись чи впадати у паніку, коли приходить час його робити. Слід усвідомити, що він для людини є настільки ж природнім, як, скажімо, потреба у їжі чи сні. І, властиво, сам вибір також у певній мірі є потребою. І коли ця потреба лишається нереалізованою – це створює у нас в душі певний дискомфорт. Згадаймо життєві ситуації, коли щось вирішували за нас, робили вибір без нашого погодження. Що ми тоді відчували? Незадоволення, окраденість, та, подекуди, навіть обурення. Тож, якщо ми вміємо такою реакцією відповідати людям – нашим ближнім, тих, кого у церквах (і, на жаль, рідко за їх стінами), називаємо братами і сестрами у Христі, то тим більшим обуренням ми повинні відповідати дияволу. Повинні не давати йому можливості окрадати та збіднювати наші права, робити вибір за нас.
Це лише милостивий Господь дарував нам право вибору і свобідну волю. У сатани ж часу обмаль, йому нема коли чекати, доки ми схилимось до його злодіянь. І варто тільки нам «розслабитись», втратити пильність, як він починає крутити нами на свій лад. Потрібно пильнувати, бути уважним!
Тому, хто називає себе християнином і хоче справді ним бути, належить, поклавши всю надію на Господню благоутробність, не нехтувати тим великим і воістину дивовижним даром, яким Він наділив всіх без винятку, але кожним своїм вибором підтверджувати і непохитно сповідувати свою віру!
