Святкуючи сьогоднішнє свято Стрітення Господнє, розважмо з вами, що таке «стрітення»? З старослов’янської мови воно перекладається-як зустріч. Тому подумаймо , скільки в нашому житті було, є і буде зустрічей або стрітень. Зустрічі бувають: бажані і не бажані, радісні і сумні, приємні і навпаки. Для прикладу можна назвати зустріч друзів, які довгий час, через різні причини не бачилися. Зустріч батьків і дітей, коли діти приїзджають в гості до своїх батьків, чи навпаки. Зустріч однокласників, які зустрічаються разом через 20,30,40 і більше років, як закінчили школу. Ми з вами зустрічаємо дні народження, дні Ангела, зустрічаємо дні Різдва Христового , Великодня та інших релігійних свят. На них ми в особливий спосіб зустрічаємося, щоб відсвяткувати ті дні.

    Але особливі зустрічі бувають з Богом. Вони завжди довгоочікувані і приносять радість. Взяти, хоча би, зустріч жінки самарянки з Ісусом Христом. Їй, Господь, дав пізнати, як треба поклонятися Богу. Коли Ісус Христос зустрівся з Нафанаїлом, то останній в Ісусі пізнав Бога. Зустріч Закхея з Христом, привела до того, що він пізнав свою гріховність і покаявся, а через покаяння, на нього і на дім його, зійшло Боже благословення. Никодим, коли вечором прийшов до Ісуса дізнався, якщо людина не народиться від води і духа ,то не наслідуює Царства Небесного. Для нас з вами такі зустрічі відбуваються в Божому храмі.

  Якщо Різдво Христове, яке ми з вами недавно святкували є похвалою Божій дитині, то сьогоднішнє свято Стрітення, є похвалою старості. Двоє старих людей зустрічають немовля Ісуса в Храмі Божому. Це були старець Семеон та пророчиця Анна, яка, як ми знаємо мала 84 роки.

   В нашому суспільстві парадоксальне ставлення до старості: з одної сторони, ми її поважаємо, з другої-знецінюємо. Премудрий Сирах навчає нас: «Сину! прийми батька твого в старості його і не засмучуй його в житті його. Хоча б він і збіднів розумом, май поблажливість і не нехтуй його у повноті сили твоєї, бо милосердя до батька не забуте; незважаючи на гріхи твої, добробут твій примножиться. У день скорботи твоєї згадається про тебе: як лід від теплоти, розв’яжуться гріхи твої. Хто залишає батька, той – те саме, що богохульник, і проклятий від Господа той, хто дратує матір свою».(Сир.3.12-15).

    Що хоче сказати нам сьогоднішнє Євангеліє через цих двох чудових людей похилого віку: старця Семеона та пророчицю Анну? Воно хоче сказати, що людина в старості має сенс життя, що старші люди, для всіх молодих, є прикладом мудрості, терпіння і чеснот. В народі нашому є дуже багато притч і розповідей про мудрість старших людей. Для прикладу, можна згадати, притчу про те, коли видався неврожайний рік. Настав голод. Де-яке зеренце було, все з’їли взимку. Прийшла весна, а сіяти немає що. Ось тоді старий чоловік порадив всім жителям села приорати сніпки, якими були вкриті хати. Послухали його люди. Зернина до зернини і назбиралось так, що ціле поле засіяли. А восени добрий врожай видався. Це врятувало всіх від голодної смерті.

   Від тоді стали люди поважати старих людей за їх мудрість, шанувати, доглядати до самої смерті.

  У сучасному світі молодь дуже мало часу приділяє старшому поколінню. Можна навіть сказати, що це старі приділяють набагато більше часу молодому поколінню, ніж молоде покоління старшому. Більшість думає, що від старих немає користі, але це не так. Насправді старші люди дають дуже розумні поради, навчають тому, чому їх навчали їхні батьки, діди і прадіди. Старих людей потрібно поважати і, звичайно ж, піклуватися про них.

  В Біблії, як і древніх філософів, старість-це не захід життя, а, навпаки, її розквіт і винагорода за набожність. Це той момент, коли людина стає тим, ким насправді є. Стара людина не має потреби надягати маски, грати ролі, бо розуміє, що вже не варто. Літня людина стає терплячою, бо знає ,що поспішність - тільки суєта. Вона не відкладає свої справи на завтра, тому що знає, що завтра може не бути, вона знає справжню ціну часу. Отже, бути старшим-це бути самим собою, тому старість –це мета життя кожної людини. Кожна людина повинна прагнути до старості і готуватися до неї. Старість-це не вік, а ставлення до світу. Старші люди можуть дати нам набагато більше, ніж ми можемо собі уявити. Молоді люди можуть багато в чому скористатися з присутності осіб похилого віку. У багатьох родинах онуки пізнають основи віри завдяки дідусям і бабусям.

   Часом про старість говорять, як про осінь життя, за аналогією до пір року, які змінюють одна одну. Є близька схожість між земним життям людини і циклами життя природи, якої людина є частиною. Водночас людина відрізняється від навколишньої дійсності, бо вона є особою, яка сотворена на образ і подобу Бога. Дитинство і молодість — це час, коли людина поступово вчиться бути людиною, розпізнає свої можливості, часом складає план життя, який буде реалізувати у зрілому віці. Старість також не позбавлена особливої вартості, бо вона, як зауважує св. Єронім, вгамовуючи пристрасті, «примножує мудрість і служить зрілими порадами».

   Тому ми повинні виявляти повагу до літніх людей, старші люди не повинні боятися, що їх визнають непотрібними і тягарем в сім’ї. Шанування старих людей ,означає,виконувати потрійний обов'язок: приймати їхню присутність, допомагати їм і цінувати їхні чесноти. Ціцерон, колись написав, що «тягар років легший для того, хто відчуває, що молоді його шанують і люблять».