Національна кухня багатьох народів включає їжу, приготовану
з крові тварин.Цей факт часто бентежить віруючих, тому що в Священному Писанні
Старого і Нового Завітів, а також в канонах Церкви міститься заборона на
вживання крові в їжу.
Вперше цей
припис згадується в книзі Буття (9: 4), коли Господь, завершальний заповіт з
Ноєм, наказує: «плоті з душею її, з кров'ю її, не їжте», і потім неодноразово
повторюється в книгах Старого Завіту (Лев. 3: 17; Втор. 12: 16; Втор. 12: 23;
Лев. 17: 11).
Доцільно
навести повністю текст з книги Левит: «щоб приводили сини Ізраїлеві жертви
свої, які вони заколюють на полі, щоб приводили їх перед Господом до входу в
скинію зібрання, до священика, і заколювали їх Господу в жертви мирні; і
покропить священик кров’ю жертовник Господній при вході у скинію зібрання і
спалить жир у приємні пахощі Господу, щоб вони надалі не приносили жертв своїм
ідолам, за якими блудно ходять вони. Це нехай буде для них постановою вічною в
роди їх. Ще скажи їм: якщо хто з дому Ізраїлевого і з прибульців, які живуть
між вами, приносить всепалення або жертву і не приведе до входу у скинію
зібрання, щоб принести її Господу, то знищиться людина та з народу свого. Якщо
хто з дому Ізраїлевого і з прибульців, які живуть між вами, буде їсти
яку-небудь кров, то зверну лице Моє на душу того, хто буде їсти кров, і знищу
її з народу її, тому що душа тіла в крові, і Я призначив її вам для жертовника,
щоб очищати душі ваші, бо кров ця душу очищає; тому Я і сказав синам
Ізраїлевим: жодна душа з вас не повинна їсти крови, і прибулець, що живе між
вами, не повинен їсти крови. Якщо хто із синів Ізраїлевих і з прибульців, що
живуть між вами, на ловитві упіймає звіра або птаха, якого можна їсти, то він
повинен дати витекти крові її і покрити її землею» (Лев . 17: 5-13).
З цитованого
тексту ясно: заборона на вживання крові в їжу пов'язана з твердженням, що «душа
тіла в крові» (Лев. 17: 11) (див. також: Втор. 12: 23: «кров є душа»), тобто,
кров є діючою життєвої силою, що приводить організм в рух.
Слід
звернути увагу на слова «Я призначив її вам для жертовника, щоб очищати душі
ваші, бо кров ця душу очищає» (Лев. 17: 11). Далі йде власне заборона на
вживання крові в їжу. Отже, очевидно, що заборона на вживання крові в їжу
носить, перш за все, не кулінарне, а релігійне обґрунтування.
Цікаво
відзначити, що за поїдання лою (жиру), який призначений в жертву, покладається
таке ж покарання, як і за вживання в їжу крові: «Бо, хто буде їсти жир з
худоби, що приноситься в жертву Господу, знищиться душа та з народу свого»
(Лев. 7: 25) (порівняйте з Лев. 17: 10).
У Новому
Завіті, в 15-й главі Діянь святих апостолів, ця старозавітна заборона
підтверджена. Взагалі, вся глава оповідає про найважливіший момент ранньої
християнської історії - про взаємини навернених із язичництва з християнами із
іудеїв («деякі з фарисейської єресі, які увірували, і говорили, що треба
обрізувати язичників та заповісти їм додержувати закон Мойсеїв» (Діян. 15:5).
У
результаті спору, який виник, було постановлено «не перешкоджати язичникам, які
навертаються до Бога» (Діян. 15: 19) і далі наказано «утримуватися від
ідоложертовного, і крови, і задушенини, і блуду і не робити іншим того, чого
собі не бажаєте» (Діян. 15: 29).
Чому з
усього різноманіття старозавітних заборон були обрані саме ці? Ймовірно,
відповідь полягає в тому, що вони максимально підкреслювали відмінність старого
Ізраїлю від язичників (див.: Втор. 18: 9).
Однак і
Новий Ізраїль, Церква Христова, повинен ухилятися від того способу життя, який
асоціюється з обжерливістю, грубістю і похіттю - з язичницьким способом життя.
А старозавітне релігійно-культове значення крові в Новому Завіті розглядається
як прообразне: кров була прообразом крові Христа, пролитої Ним на Хресті за
спасіння світу (див.: 10-а глава Послання до Євреїв).
Заборона на
вживанні крові тварин в їжу була підтверджена 63-м Апостольським правилом*,
67-м правилом Трульського собору**, а також 58-ю новелою візантійського
імператора Льва VI. Причиною підтвердження цього припису кількома правилами
стало широке вживання християнами крові тварин в приготуванні їжі.
Причому
багато хто вважав, що не порушує заборону Писання, коли готує їжу не з крові,
але з використанням крові. Вальсамон, тлумачачи 67-е правило Трульського
собору, так пише про це:
«Деякі, хоча
не їли крові, але готували певну поживу з інших речовин і з крові, і говорили,
що вони дотримуються постанови божественного Писання тому, що не їли крові
безпосередньо», і далі вже про свій час (ХII в. - Ігум. С.) говорить: «І жителі
Адріанополя (нині турецьке м. Едірне - ігум. С.), як чую, вживають кров тварин
в деяких стравах».
З
упевненістю можна стверджувати, що в даному питанні такі тлумачі правил, як
Іоан Зонара, Алексій Арістов, Феодор Вальсамон, єпископ Никодим (Мілаш),
сходяться на думці: в їжу не можна вживати кров і страви, приготовані з
будь-яким використанням крові.
Якщо задатися питанням, чи можна застосовувати лікарські препарати,
інгредієнтами яких є кров тварин (наприклад, гематоген), то необхідно зрозуміти,
що Писання і канони забороняють вживання крові в їжу, тому що кров носила
сакральне значення і призначалася для жертовника, а також тому, що це служить
обжерливості (в Слов'янській кормчій так і сказано: «Деякі заради того, щоб
догодити череву з крові якоїсь із тварин роблять собі страву».
Лікарські
засоби, очевидно, не є їжею, і тим більше – не потішають черево. Вживання
будь-яких препаратів (у тому числі
таких, як гематоген) також не є участю в релігійній практиці.
Виходячи з цього,
можна зробити висновок: у використанні цих ліків немає нічого негожого.
На
закінчення відзначимо, що подібного роду питання вимагають, звичайно, більш
широкого обговорення, і висловлена ??точка зору є приватною думкою (однак
такою, що ґрунтується на Священному Писанні, Книзі Правил та здоровому глузді,
- ПО).
Ігумен
Сильвестр (Стойчев)
Жертвоприношення встановлено Богом з часу падіння і в старозавітній
Церкві складалося головним чином з крові, сила якої залежала не від її
речовини, а від особливого ставлення до Господа Ісуса Христа, який мав пролити
кров Свою за життя світу; бо це єдина рівночесна Богу жертва. Святитель Феофан,
затворник Вишенський
*Апостольське
Правило 63. «Якщо хтось, — єпископ, або пресвітер, або диякон, чи взагалі
хто-небудь із священничого чину, буде їсти м’ясо з кров’ю тієї тварини, чи
вбитої звіром, чи мертвечину, нехай буде позбавлений священства. Бо це закон
заборонив (Діян. 15, 29). Якщо ж це вчинить мирянин, нехай буде відлучений
**Правило 67. П’ято-шостого (Трульського)
Вселенського Собору в Константинополі «Божественне Писання заповіло нам
утримуватися від «ідоложертовного, і крови, і задушенини, і блуду» (Діян. 15, 29). Тому тих, які, через сластолюбне
черево, кров якої б то не було тварини, будь-яким чином майстерно готують для
їжі, і так її їдять, визнали за благо піддавати єпітимії. Якщо ж відтепер хтось
їстиме кров тварин якимось чином, то клірик нехай буде виключений, а мирянин
нехай буде відлучений».
Джерело: Церковная Православная
Газета.
Переклад українською: Православний Оглядач.
|