Ісуса   Христа називали Учителем. Він учив життя, розказував про те, що люди покликані жити у любові один до одного, повинні не осуджувати, бути розсудливими ,спішити на допомогу усім, хто потребує  цієї допомоги,незважаючи ні нащо. Він був Богочоловіком,творив чудеса, говорив слова,як Той хто має владу. Він говорив і творив так що про нього говорили  «ніколи ще такого не було в Ізраїлі». Він розумів іншу людину  , як ніхто в історії людства. Христос  сказав слова: «людина є більша за закон,бо субота для людини,а не людина для суботи».

                         Одного дня, до Нього привели молоденьку дівчину. Вона була бідно одягнута, виглядала зовсім молодою, крихітною і тендітною. На неї кричали, обзивали, штовхали. Дівчинка тремтячи стояла на колінах в його ногах, не підводила заплаканих очей, зі стиду прикривала руками обличчя.

                 Коли крики трохи стихли, тоді стало зрозуміло, що зараз відбудеться суд. Суд, котрий має вирішити долю людини, більше того, має вирішити її бажання жити. Дівчина  про це не переживала,бо  сама бажала смерті, тому що була духовно  вбита вже давно.

               Найперше тоді, коли  хтось спокусив її, щоб вона вчинила перелюб. Можливо скористав  з того, що бідна, що потребує допомоги, за яку віддалась. А може хтось використав її молоді почуття, які ніколи не знали ласки. Або ж, це сталось за чиїмось планом. У кожному разі вона була використана як та, котра мала б принести задоволення. Мабуть, так і сталось, але ціною життя, ціною гріха . Цей  гріх  став усім явним на наступний ранок.

               Саме тоді прийшло розуміння того, що стало скоєне і тоді прийшли перші думки: як бути далі. Дехто з родини закинув:» Ти позор цілого роду, краще щоб ти не народилася». Хтось  посміхався єхидно, говорячи:» Мале, дурне!?». Слуги закону сказали: «Ти переступила закон»! А це означало - Смерть!

               Та сталось не так, як завжди. Її чомусь не повели на страту відразу, але кинули до ніг Того, якого називали Учителем, який мав слова життя. Це була наступна смерть молодої дівчини. Виявилось, що насправді не хотіли її смерті, не бажали вчинити суд справедливості, а прагнули використати її черговий раз, щоб знову задовільнити це жахливе прагнення - здобути ціль за будь-яку ціну. Цього разу потрібно було використати її, як причину до суперечки, щоб спокусити Того, котрий давав життя до проголошення засуду і вироку смерті…

             І її використали! Але не залишилися задоволені. Вчинили суд справедливості, але не досягнули мети.

              Сталось так, що Він звернувся до кожного з них (ХТО БЕЗ ГРІХА НЕХАЙ ПЕРШИЙ КИНЕ КАМІНЬ) і попросив вчинити справедливість, якої вони ніби так прагнули, але камінь кинути не зміг ніхто. Кожен поглянув на своє життя, кожен вийшов з-під полону закону до стану - бути просто людиною! Кожен немов знову став людиною, котра бажає жити, котра робить помилки і, котра так потребує допомоги іншого, щоб жити у святості. Кожний усвідомив, що справа насправді не є у провині дівчинки, у прагненні справедливості щодо закону, але у тому, що рідко або й ніколи не задумувались над собою, над своїм життям, яке теж не є бездоганне. Оглянувшись на своє життя, їм немов відкрились очі, що перед ними є рівна їм людина, яка має право на життя і поправу. І більше того, котра має право бути людиною, а не чиїмось засобом досягнення цілі.

             Було чути кроки людей, котрі наодинці у роздумі, відходили. Залишилось лише двоє: дівчина і Він  - Ісус  Христос.

             Але ж чому Він не покинув її? Він був безгрішний! Так, Він міг кинути, бо був і є без гріха, але Він став людиною, взяв на себе гріхи світу і понизив себе аж до смерті! Усе заради спасіння людини!

              Він відірвав свої очі від землі і підвів на неї. На Його устах лагідно пролунали слова: "Іди та не гріши вже більше”. Він не оправдав її вчинку, але і не засудив. Він просто зрозумів її і далі виявив довір’я. З цього можна зробити  висновок, що Бог не карає, Він той, хто дає життя.

               Було відчутно, що Він дуже глибоко зрозумів людину. Зауважмо, що прийшли до нього, щоб випробувати його, використовуючи іншу людину, а Він допоміг кожному з них збагнути правду життя. Не скористав  з інших, а давав кожному можливість вибору, свободу і право на особисті рішення. Так сталось і того разу. Рішення прийняв кожний особисто і сам за себе.