Наближається до кінця наша дорога до Єрусалиму, дорога до співпереживання страстей Христових, в атмосферу яких ми входимо вже наступної, Лазаревої суботи. А наступної неділі будемо вшановувати і сам вхід Господній в Єрусалим, який так нагадував тоді присутнім вхід тріумфатора, тобто, переможця, царя, що повертався до своєї столиці. Цей вхід нагадував також про значення Єрусалиму в історії відкуплення як міста царя Давида. Місто, яке знаменувало колишнє місце жертвопринесення Авраамового сина, коли Ісаак мав стати випробуванням для батькової віри. Саме на тій горі Морія, де Авраам мав приносити свого сина в жертву, і було збудовано храм. Храм, до якого тепер прямує нащадок Авраама за тілом - Сам Божий Син.

               Саме в цей час і нагадує нам Церква про прихід Господа Ісуса Христа до Єрусалиму і про те, що відбувається на цій дорозі. Завершуються три роки навчання. І вже не вперше Господь розповідає учням для чого саме вони йдуть до Єрусалиму - щоб їх Учитель постраждав (Мк. 10:32-45). Але як учні сприймають ці слова? Вони відчувають тільки одне: має завершитися місія Месії, до якої Учитель готував їх протягом цих років. А завершитися - значить встановити те нове царство, до якого і прийшов Месія в світ: відновити царство Ізраїлю. Так вони судили, виходячи із Старого Завіту.

             Ось вони й починають уявляти себе в цьому царстві і шукати в ньому пріоритетного місця для Того, Хто має сісти на престолі Ізраїлю. І собі вони вже шукають престолів. Починається етап, на якому мало не всі земні революції зазнавали фіаско, і мало не всі політичні перевороти закінчувалися поверненням до того, проти чого були спрямовані: етап поділу влади і чва між тими, хто цю владу захоплює. Христос використовує ці останні години перебування з учнями для того, щоб показати їм інакшість того Царства, яке Він творить. Не в тому тільки річ, що воно не від цього, матеріяльного світу, а в тому, що його виміри зовсім інші. І ці пересування до Єрусалиму, ці земні випробування є тільки місточком до майбутнього Небесного Царства, де земні єрархії не матимуть ані найменшого сенсу.

               Тим не менше, дорога до Єрусалиму стає і після Христового страждання моделлю нашого шляху до вічности, яким ми проходимо. Бо Великий піст якраз і символізує нашу прощу до Єрусалиму. Та й дехто хто з християн намагається зараз буквально повторити цю прощу, бо, дякувати Богові, здійснити її легше, ніж колись. Прочанинові, який наближається до Єрусалиму, коли він виїздить з пагорба, відкривається велична панорама Старого міста із майданчиком колишнього храму в центрі. І піднесення, яке охоплює прочанина, не дає йому замислитися відразу над тим, що на місці храму Соломонового стоїть мечеть, що нічого тут не лишилося, навіть, у центрі, Старому місті, від Єрусалиму, в якому був Христос. Бо все місто було зруйновано вщент і, як розповідають історики, розоране і перейменоване, щоб і сліду не лишилося після повстання сімдесятого року від старого бунтівного Єрусалиму.

              Тим не менше, Єрусалим важливий для кожного з нас, християн, як символ присутности Христа у світі. Він допомагає нам відчути реальність того, що книга Одкровення називає Небесним Єрусалимом, - вічного Небесного Царства. І ми переходимо земні іспити, здійснюємо молитовні подвиги, подвиги посту для того, щоб увійти в Небесний Єрусалим. Таку саму мету можна виявити й у подвизі Великого посту.Але ось у цю останню неділю святої чотиридесятниці нам нагадується про зухвалу спробу використати навіть саму прощу до Єрусалиму для власної розваги, для потіхи своїх тілесних пожадань. Йдеться про ту святу, яку ми згадуємо сьогодні. Ким була Марія в Єгипті? Блудницею. І в Єрусалим вона поїхала не для того, щоб здійснити прощу. Люди їхали в Святу Землю, і вона подалася з ними також, щоб побачити світ, побути з тими людьми, можливо, заробити дорогою.

               Однак коли Марія наблизилася до храму, то відчула, що якась сила не пускає її. Марія раптом відчула реальність святині й свою відчуженість від неї. Раніше нічого подібного з нею не було. І вона стала як вкопана перед входом. Можливо, в цю мить усе минуле життя промайнуло перед її очима: життя порожнє, повне втрат, життя, в якому не знайшлося місця для Бога. По – різному можна було повестися в той час. Можна було махнути на все рукою, податися назад, у Єгипет, повернутися до колишніх ханять. Але Марія зрозуміла чудо як заклик до спасіння. І в одну мить вона радикально змінює своє життя! Вона йде в пустелю і десятки років проводить там у цілковитій самоті, щоб тільки перед смертю, як винагороду, прийняти Самого Христа разом із старцем Зосимою, який дивом знайшов її в пустелі і подав їй Святі Тайни.Це нагадує нам про місце наших земних випробувань до неба. Ми можемо провадити своє життя у порожніх розвагах, забуваючи про перспективу вічности, дбаючи тільки про сьогодення. Можемо повірити підступним вигадкам сучасної реклами про те, що життя дається нам тільки для насолоди, для боротьби за успіх.

                Та ось перед наш постає наш Єрусалим. Для кожного з нас він може бути своїм, інакшим. Церква допомагає нам пережити наближення до святині через етапи Великого посту. Ось ми зупиняємося перед початком Страсного тижня. Як по-різному ми можемо поставитися до нього! Можемо увійти у Страсний тиждень лише як спостерігачі, причетні до традиції, лише дивлячись сторонніми очима на те, що відбувається у цей час у церкві. Або, бувши присутніми, милуватися красивими, урочистими обрядами. А можемо кожну мить цього тижня використовувати для того, щоб відчути себе біля Христа, відчути Його біль своїм болем, Його страждання своїми стражданнями і пройти разом із Ним всю дорогу на Голгофу. Саме тоді, можливо, ми і зможемо також пережити входження в наш земний Єрусалим, у нашу земну святиню – святиню Церкви, святиню свого парафіяльного храму – як повернення у пустелю очищення для того, щоб в останню мить пережити зустріч із Христом. Щоб наша пустеля стала місцем повернення до себе справжнього, місцем обмиття себе піском пустелі молитви від всього штучного, зовнішнього, що протягом життя ми на себе одягали, аби брати участь у грі довколишнього світу.

                Отже, молімося сьогодні до преподобної Марії Єгипетської, щоб вона допомогла нам відчути храм як місце вирішальної зміни у житті. І щоб цей піст став початком повороту до духовно повноцінного життя, яке пережила преподобна Марія під час своєї унікальної, незабутньої, хоч і позірно не звершеної прощі до Єрусалиму. Амінь.