Дорогі брати і сестри, ми з вами переживаємо час Великого Посту. У Великий Піст свята Церква прагне утвердити у нас віру в Божество Ісуса – Сина Божого. У п’яту неділю Святої Чотиридесятниці Церква продовжує готувати нас до побожних роздумів про страждання, хресну смерть і преславне Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Ми читаємо євангельську розповідь про те, як Спаситель наш Ісус Христос, простуючи до Єрусалиму святкувати старозавітну Пасху, закликав до Себе дванадцять апостолів, і почав їм говорити про майбутні Свої страждання. Він сказав, що Його засудять на хресну смерть і віддадуть на зневажання, і що Він, прийнявши смерть, на третій день воскресне. Тоді, говориться далі в Євангелії, до Нього підійшли сини Заведеєві Яків та Іоанн і попросили, щоб Він, коли ввійде у славу Свою, дав у Себе їм сісти одному з правого боку, а другому – з лівого. На це Христос відповідав, що вони не знають, чого просять, бо, запитав: "Чи можете ви пити чашу, яку Я п’ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещусь?” (Мк. 10, 38). Вони відповіли, що можуть. Тоді Ісус знову сказав їм: "Чашу, яку Я п’ю, будете пити, і хрещенням, яким Я хрещусь, будете хреститися; а дати сісти в Мене праворуч і ліворуч, – це не Я маю дати, а кому наготоване” (Мк. 10, 39-40). Христос сказав до всіх апостолів: "Хто хоче між вами бути більшим, нехай буде всім слугою, бо і Син Людський не на те прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою за спасення багатьох” (Мк. 10, 43-45).Апостоли, які ходили з Ісусом, бачили його чуда, були свідками його життя, слухали його науки про царство Боже, але не повністю розуміли науку Ісуса, про що ми чуємо в сьогоднішньому євангельському читанні. Наука Господня вимагає іншого способу мислення. Науку про Царство Боже апостоли сприймали як про царство в земному розумінні, і просили Ісуса про особливе місце в цьому царстві. Яків і Іоан, найближчі учні Ісуса, просили, щоб Ісус задовольнив їхнє прохання, щоб один із них сидів праворуч, а другий ліворуч у Його царстві. Це обурило інших апостолів. Це прохання братів було не тільки нерозумним, але й недоречним. Вони висловили це прохання в той час, коли Ісус разом з апостолами ішов у Єрусалим і говорив їм про свої муки. Апостолам, як найближчим приятелям, Ісус розказав, що він буде виданий первосвященикам та книжникам і засудять його на смерть, видадуть поганам і насміхатимуться з нього, уб’ють, а він на третій день воскресне.Кому, здавалося б, іншому, як не апостолам, треба було б засвоїти сутність Христового вчення і глибоко пройнятися ним. Хіба не пора було знати апостолам Якову та Іоанну, що воно полягає в смиренні й любові, а не у звеличуванні. Як же могла в них виникнути така спокуса? Ця спокуса, стала можливою тому, що в цих апостолів не було ще цілком ясної думки про царство грядущого Месії. Вони ще не були просвічені Духом Святим. Серце Спасителя і Його душа були переповнені гіркотою терпінь, що він мав випити аж до дна. Ісус думав і про наслідки, які принесуть людям Його терпіння й смерть. Господь із сумом подивився на синів Заведея і сказав: "Не знаєте чого просите”. І пояснив, щоб увійти в Царство Боже, спочатку треба випити чашу терпінь. Пояснює це не тільки апостолам, але також і всім людям, хто прагне бути спасенним.Ісус завжди йде перед нами, не приховуючи правди про свої муки, і якраз євангельський фрагмент сьогоднішньої неділі говорить нам про те що з Нього насміхатимуться, плюватимуть на нього, бичуватимуть Його, і навіть уб’ють, але апостоли не розуміли цього. В образі апостолів постають люди, впевнені в собі – вони багато дбають про земні речі і справи, а занедбують працювати над спасінням душі, що є найважливішим. Ми молимося до Бога і, переважно, просимо про матеріальні речі, які є нам часто непотрібні для спасіння і стають перешкодою на цій дорозі. Ми незадоволені тим, що Бог не вислуховує наших молитов, хоч часто, здається, молимось щиро, із сльозами на очах. Але й батьки не дають малим дітям всіх речей, яких вони просять, бо можуть принести їм шкоду. Ми не розуміємо доріг Божих, бо "дороги Божі – не наші дороги”, як каже пророк Ісая. Вправляння у доброму християнському житті вимагає часу і терпеливості, це робиться постійно, щоб набути відповідних навиків та діяти з Богом, шукаючи у Нього підтримки. Святий Василій Великий стверджує: "Хто каже, що покаявся в гріхах, той повинен не тільки жаліти за це, в чому прогрішив, але принести гідні плоди покаяння”.Сьогодні важко знайти когось, хто бажав би бути останнім. Всі бажають бути першими, про останнє місце ніхто не думає. Тому Христова наука не подобається багатьом – людина має свої плани і вважає їх кращими за Господні. Ісус вказує на свій приклад, що Він прийшов не на те, щоб Йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох. А відносно місця, яке вони хочуть займати у Царстві Божому, то Ісус не може цього обіцяти і найближчим своїм приятелям, бо це місце залежить від призначення Отця.Ми часто, дорогі у Христі брати і сестри, прагнемо особливих дарів, особливого благословення Бога, маючи нерозкаяні серця. Для того, щоб бути близько до Бога, щоб мати славу в очах Божих, потрібне очищення і упокорення. Пам’ятаймо, що все земне проминає і, коли щось належить нам, то тільки на певний період часу, щоб ми покористувалися даною річчю. Але будь-які земні речі не повинні бути беззаперечною метою нашого життя. Прийде призначений час, і ми залишимо всі земні речі, а з нами залишаться тільки набуті духовні якості, з якими і станемо перед Богом. І завдяки їм осягнемо спасіння, дароване нам Христом. Думаймо над цим, поки час, поки живемо на землі, бо по смерті часу немає – там вічність.Стараймось завжди стояти на варті нашого серця, пильно охороняючи його від проникання гріховних помислів, одним з яких є помисли шанолюбства або самозвеличення. Полегшуймо наші тілесні й духовні немочі безустанною молитвою і спрямуванням нашого духу до Того, Хто показав нам приклад найбільшого смирення та самоприниження, до нашого Божественного Спасителя. Випивши повністю всю чашу страждань на землі та визволивши нас від первородного гріха пролитою на Хресті Своєю Пречистою Кров’ю, Він був похований і на третій день воскрес і, на сороковий день вознісшись, сів праворуч Отця, показав нам, віруючим, шлях сходження на небо. Пам’ятаймо, що цей шлях є можливим тільки для тих, хто йде за Божественним прикладом Христа Спасителя. Бо тільки наслідуючи Його смирення і самоприниження, тільки несучи наш життєвий хрест і розпинаючись з Христом, ми разом з Ним і воскреснемо у славі Його.Прикладом гідного наслідування нашого Спасителя, може бути преподобна Марія Єгипетська, яка стала символом покаяння, перемігши свої найбільші гріховні спокуси. Свящ. Іван Голуб
