Кожна людина, що народилася на Землі, незалежно від того, якої вона раси, національності і віри, несе хрест, даний їй Богом. Навіть якщо людина не хоче врятувати свою душу, тільки в дуже рідкісних випадках Господь повністю відвертається від неї.
Як врятуватися людині? У Писанні сказано, що Бог «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини». Ось тому хрест для кожного з нас абсолютно необхідний. І тому в Церкві, яка створена Христом, існує таке шанування хреста Господнього.
Усе наше нарікання, усі незгоди з труднощами, скорботами, які ми відчуваємо, означають, що ми нарікаємо на Бога.
Спробую пояснити. Уявімо, що дитина, яку ми хочемо виховати, нам протидіє. Ми говоримо «йди до мене», а вона іде у зворотний бік, ми говоримо «послухай», а вона починає мотати головою і кричати. «Підемо до школи». «Ні, не піду». Що ми робимо зазвичай? Сердимося і застосовуємо проти неї силу, аж до того, що в діло йде ремінь. В ідеалі - просто спокійно простягаємо руки до ременя, і тут малюк сам, «як миленький», все робить. Господь чинить так само, як люблячий батько.
У Господа до різних людей різний підхід. До китайців один, до євреїв інший, до українців - третій, до сербів четвертий. До кожного Бог намагається підібрати ключик, не тільки до всього народу в цілому, але і до кожної окремої особистості. А мета одна - врятувати душу від гріха.
Адже якщо людина помре в грісі, тоді Господу доведеться з нею розлучитися, причому розлучитися навічно. А Він-то її любить ... Матуся, яка своїх дітей не дуже любить, легко розлучається з ними: то до бабусі на півроку віддасть, то ще де інде. А та, яка любить, хоче весь час бути з дітьми, турбується про них.
Господь ключ підбирає до всіх, щоб врятувати. Звичайно, багато чого з того, що Він підбирає для нас, нам не подобається. Не дивно: деякі діти відмовляються від материнського молока, подавай йому з пляшки з соскою штучне молоко! Справжнє корисніше, а він ось так «брикається» з трьох місяців від народження.
Навіть у природі і то у садівника не завжди виходить виростити дерево так, як він задумав. Хочемо, щоб було пряме, обрізаємо все непотрібне, а все одно деревце якось криво загинається. А вже з людиною як? Все набагато і набагато складніше. І Господь допомагає, лікує. Але Його ліки часто гіркі, і ми противимося.
Колись в дитячому садку поїли риб'ячим жиром. Хтось відразу пристосувався, а багато хто не міг, тільки ложку побачать - і в сльози. Уявімо собі, якщо якійсь дитині надали б будь-які можливості. Все, що вона захоче, те негайно отримує. Що буде? Виросте чудовисько. Некерована людина, яка не буде здатна ні до праці, ні до навчання, ні до добра.
Ліки, які ми від Бога отримуємо, у вигляді різних випробувань, хвороб, втрат, нам необхідні. Але біда в тому, що звичайний, середньостатистичний чоловік, крім хреста, який йому дає Господь, придумує собі ще пригоди на свою голову. Йому говорять, ось ти закінчи інститут, потім женись. А він ні - хочу зараз. Гаразд. Хочеш одружитися - женись. Треба працювати, треба дружину утримувати, дітей. Важко! Але ти сам такий вибір зробив, ось і не стогни: сил немає, спати хочеться. Що хотів, те й отримав. І так у всьому.
Крім хреста від Бога, кожен з нас ще за свої гріхи отримує. А що ми хочемо? Одного - щастя. А щастя сприймаємо як виконання бажань. І бажаємо один одному: дай Бог тобі, щоб збулося, чого ти сам собі бажаєш. Гіршого побажання і придумати не можна. Не дай Бог, щоб людині вдалося те, чого вона забажає!
Тому прекрасно, коли у людини змолоду виробляється слухняність. Це дуже вигідна річ, у хорошому сенсі слова. Людина може себе застерегти і не потрапити у багато бід. Адже те, про що зараз мріє молодь, в 99% випадків неугодне Богу, бо гріховне. Чому? Нерідко по катастрофічному незнанню, наївності, яка виглядає дико для дорослих людей.
Часто на сповідь приходять жінки і кажуть: «Я нікому ніколи нічого поганого не роблю». Я на автоматі запитую: «Ну а аборти?» Вона: «Було три». «Ну, зарізати трьох людей - це нікому нічого поганого не робиш?». «Ну, гріх, гріх». Я кажу: «Як же ви це забули? Це ж не зустріч з Патріархом, так? Подумаєш, трьох своїх дітей зарізала, ех, велика важливість». «Розумієте, це давно було».
Тобто людина нічого не відчуває, розумієте? А потім починає скаржитися: «Ось, у мене таке погане життя, у мене син п'є» ... А чому він п'є-то? Чому у вас сім'я розвалилася? Це результат того, що на крові щастя не збудуєш. А людина не розуміє.
І ось тому що роблячи гріх людина несе як би два хрести. Їй подвійно важко. Але Господь і в цьому нас не залишає: будь-хто, з будь-якого дня свого життя, яким би він не був злочинцем, може покаятися. До такої глибини, щоб зненавидіти всі свої справи, самого себе, зрозуміти, що ти ніхто. Ти навіть не маєш права вимагати, щоб з тобою люди віталися ... Ось до такої глибини потрібно змиритися. Без смирення нема спасіння.
Господь хоче, щоб в результаті нашого життя ми зрозуміли, що ми не гідні не тільки Царства Небесного, ми не гідні навіть того життя, в якому зараз живемо, ну ніяк не гідні! Це є милість Божа. Ось приходить до мене матуся: «Що мені робити з сином?» Я кажу: «А в чому проблема?» Вона: «Другий рік лежить, читає журнали і ТБ дивиться». «А звідки у нього журнали?» «Ну, я купую, адже він просить». «А їсть він що?» «Що в холодильнику, те й їсть». А ти поїж на роботі! Холодильник спорожніє - на третій день він побіжить у пошуку роботи: «Чи не потрібні двірники, розклеювачі об'яв?»
Так і Господь - щоб нас врятувати, чинить з нами жорстко. Хоча, нам це неприємно, ми такі ж перед ним: неслухняні, нерозумні діти. Кожен хоче йти в свою сторону, робити те, що йому подобається, грати в те, що йому привабливе. Богу дуже важко з нами, але все-таки Він хоче дати нам можливість врятуватися.
Господь прямо сказав: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем» (Мф. 11, 29). Треба нам усім зрозуміти, що таке лагідність, що таке смирення. У тій мірі, якої ми досягнемо в лагідності і смиренні, ми і отримаємо благодать Божу. І в цій мірі ми і приймемо Царство Небесне.
Але ні! Ми шукаємо інших шляхів, думаючи: «Поїду в такий-то монастир, відстою там 35 служб, або 30 разів поспіль причащусь, або прикладусь до таких-то мощей». Ну так, виходиш, така благодать, все слава Богу, пройшло півтора години і все - самовар схолонув, вся благодать Божа випарувалася. Чому у нас не душа, а друшляк?
Якщо ж людина смиренна, лагідна, то це все в ній залишається. І з кожним причастям благодать в ній збільшується. Вона живе на землі, а вже небожитель. Вона уподібнюється самому Богу.
Ви думаєте, звідки буває прозорливість? Від благодаті Святого Духа, тому що для людини вже немає різниці, де вона - на землі, на небі, чи болить щось у неї, чи померла вона, для неї майбутнє - як минуле.
Благодать Божа дається тільки через смирення. А як людині змиритися, якщо немає хреста? Це неможливо, тому що перед тим, як здобути смиренність – спочатку терпіння, потім довге терпіння, а потім смиренність.
Ми терпимо хрест - той, який дав Господь, і той, який ми по нерозумності своїй змолоду звалили на себе. Ось ти дивився блудні фільми - тебе до старості будуть мучити блудні помисли. Але ж ти сам себе розбестив! Дитячі враження - вони на все життя. От і маєш, чого ти ображаєшся?
Ось і доводиться нам терпіти, миритися. Всі ми брати і сестри, хворі і пропащі. Ми повинні один одного любити і жаліти, як Господа, допомагати один одному. Не дай Бог на когось злитися, бо лагідність - це незлобливість, а ми весь час сердимося, дратуємося, мстимося, лаємось. Яка ж це лагідність? Лагідність - це коли тебе прибили до хреста, а ти кажеш: «Господи, прости, не відають, що творять». Ось що таке лагідність!
Давайте кожного приб'ємо до хреста, подивимося, що він у цей час буде говорити, чи пригадає він взагалі про свою матір? А Господь про свою матір думав: «Ісус, побачивши Матір і учня, що стояв, якого любив, говорить Матері Своїй: Жоно! ось син твій. Потім каже до учня: Оце мати твоя!»
Можна в храм ходити з ранку до вечора, можна чотири Євангелія вивчити напам'ять, можна об'їздити всі монастирі, можна поцілувати усі мощі, можна допомагати бідним, жебракам, але якщо ми не будемо лагідні або смиренні, благодать Божа в нас не увійде.
Благодать можна залучити тільки одним способом. Один шлях, і іншого немає - терпіння, довге терпіння і смиренність. Зауважу, другий крок - це довге терпіння. Тому що можна терпіти рік, а потім сказати з пересердя: «Та набрид ти мені!» От і все, пропав рік дарма! І, замість того, щоб каятися: «Прости мене, душу грішну, в черговий раз не вистачило у мене терпіння», людина приходить і каже: «Батюшка, я більше не можу».
Приходить людина, 85-ти років: «Я ось вчора забула, що п'ятниця, кефір поїла». Та причому тут кефір, якщо ти матом лаєшся? Лаєшся? «Буває». А кефір - це гріх ... Тілесний піст нам необхідний звичайно, але ми повинні бути зрілими, дотримуватись посту не тільки в їжі. Дехто довго ходить в церкву, а усі проблеми лише щодо гастрономії.
У кожного з нас різні можливості, кожен по-різному рятується. Багато чого нам прощається, ми повинні бути вдячні Богові за все.
