Слово митрополита Димитрія.Про сповідь.
| Дорогі браття і сестри!Хто боїться законів, той не боїться ніякого від них покарання. Людина чиста і правдива перед законом не шукає особливої недоторканості, як це ми бачимо зараз, коли народні обранці бажають бути недоторканими. Тут мова йтиме аж ніяк не про політику, а про те, чи може наше суспільство бути чистим і чесним, бо від цього залежить весь добробут нашого народу. Духовність є актуальною, тому що вона формує і еліту нашого суспільства. Ми дуже часто говоримо про чисту совість. Але в якому випадку вона може бути чистою? Вона може бути чистою тоді, коли людина з цією совістю приходить до покаяння, до сповіді, коли вона усвідомлює, що грішна і кається в своїх гріхах.Із середовища Христових апостолів дуже згрішили двоє: Юда, який зрадив Ісуса Христа за тридцять срібняків, і Петро, який тричі від Нього відрікся. Але із них двох Петро один отримав прощення і повернув собі апостольське звання, знову став другом і учеником Христовим. А Юда повісився, залишив своє нещасне тіло на дереві, а душу віддав на вічні муки. Чому Петро отримав таку милість, а Юда став недостойним? Що повинен був зробити цей нещасний і не зробив? Він повинен був сповідати свій гріх? Він сповідав, відкрито сказавши, що згрішив зрадивши кров невинну. Разом із цим визнанням він повернув тридцять срібняків, "кинувши срібняки в церкві, відійшов” (Мф. 27, 5). Сповідати і повернути взяте – невже таку сповідь ви вважаєте недостатньою? Архієреї, отримавши гроші назад від Юди, купили на них поле неродюче, бідне на ґрунт, і влаштували там кладовище для погребіння подорожніх. Чи не краще було б купити виноградник або поле, щоб це приносило врожай, або дім, який давав би дохід? Однак вони купили поле для погребіння подорожніх. В цьому є таємниця, щоб ми зрозуміли: куди впадуть гроші, за які був святотатно зраджений Христос, те місце не приносить врожаю, не приносить прибутку. Воно стає нещасним місцем, і є пристановищем для мертвих подорожніх. З іншої сторони, Юда був покараний і душевно, і тілесно. Але яку він прийняв смерть? Повішений, він терзався довгий час, і в книзі Діянь сказано: "Він був зарахований до нас і одержав жереб служіння цього; але придбав землю неправедною мздою і, коли звалився додолу, розпалося черево його і випали всі нутрощі його; і це стало відомо всім жителям Єрусалима, тому й земля та названа їхньою мовою "Акелдама”, тобто "Земля крови”. У книзі ж Псалмів написано: "Нехай опустіє двір його, і нехай не буде пожильця у ньому; і гідність його нехай прийме інший” (Діян. 1, 17-20). Отже, така сповідь Юді нічим не допомогла.Що ж зробив апостол Петро для того, щоб отримати прощення? Він стояв посередині двору Каяфи і грівся біля розпаленого вогнища. Він тричі відрікся, сказавши: "Не знаю цього чоловіка” (Мк. 14, 71). Але коли втретє заспівав півень, він згадав, що йому сказав Христос, усвідомивши гріх, він вийшов геть із двору і гірко заплакав. Існує передання, що протягом всього свого життя кожного разу, коли він чув спів півня, то згадував гріх, і очі його були схожими на два джерела гірких сліз. Така сповідь принесла апостолові Петру велику користь. Коли Христос після воскресіння тричі запитував апостола Петра: "Симоне Іонин чи любиш ти Мене?” (Ін. 21, 25), то цим триразовим запитом Він виправив його триразове відречення, стверджує святитель Григорій Богослов. А коли Христос сказав йому: "Паси вівці Мої… паси ягняти Мої” (Ін. 21, 15-16), "то Він дарував йому, – каже святитель Іоан Золотоустий, – попередню апостольську владу і честь”.Тому то, дорогі браття і сестри, істинне і справжнє покаяння, яке дарує прощення гріхів, яке приводить до благодаті і любові Божої, полягає не в тому, щоб сповідати тільки гріхи свої, бо це є зовнішня, що виходить із вуст наших, сповідь, а не сердечна сповідь, сповідь за звичкою, а не із-за покути. Таке покаяння є подібним до покаяння Юдиного, яке є безплідним. Покаяння ж справжнє полягає в тому, щоб бути нам подібними до апостола Петра. Як тільки він усвідомив свій гріх, вийшов і гірко заплакав. І коли ми приходимо на сповідь, приступаємо до цього таїнства, то повинні мати перед собою образ справжнього покаяння – апостола Петра.Справжнє покаяння – це і пам’ять про скоєний гріх. Преподобний Іоан Ліствичник, пам’ять про якого сьогодні творить Церква, говорить, що монахи його монастиря "мали на поясі невеличкий записничок, в який занотовували свої думки на кожну хвилину, а потім сповіщали настоятелю”. Ми ж повинні мати перед очима десять заповідей Божих і спостерігати, яку із них ми порушили. Потрібно тримати в розумі сім смертних гріхів, для того, щоб подумати, чи згрішив яким-небудь із них. Відразу слід йти до сповіді і облити душу свою покаянними слізьми.Тепер ми знаємо, якою повинна бути істина і справжня сповідь. Але як часто слід сповідатися? Можна відповісти так. Якщо людина похилого віку, то вже сьогодні, а якщо молода – завтра. Але це було б і неправильно. Бо якщо людина захворіє вона відразу, не дивлячись на свій вік, молодий, чи старий, кличе на допомогу лікаря. Так і ми не повинні відкладати все на завтрашній день. Бо дні швидко минають і все в руках Божих.Один олень був сліпим на одне око, пасся на березі моря і за своїм інстинктом обертався так, щоб бачити все, що робиться зі сторони суші, бо звідти він очікував мисливця. Але на човні зі сторони моря пливли два мисливці і вцілили в оленя звідти, звідки тварина і не очікувала. Ця невеличка розповідь наводить нас на такий висновок, що покаянням нам слід себе з усіх сторін уберегти від вовка мисленого.Бог благодаті, щедрот і милосердя нехай настановить нас на шлях істинного покаяння. Амінь!
|
| Категорія: Мої статті | Додав: muxasjyk (02/04/2011)
|
| Переглядів: 577
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
Меню сайту
Годиник
Рекомендуємо
 Наш Банер
|
