Дорогі браття і сестри!Скільки б ми не слухали протягом усього свого життя євангельську історію страждань Христових – кожного разу вона для нашого серця буде новою і завжди слугуватиме джерелом духовних настанов. Страждання Христові увіковічені, і, допоки існує Церква, – вони ніколи не будуть забутими. Але страсті й муки Христа не можуть бути забутими також і з іншої причини. Страждання Христові продовжуються у стражданнях Церкви Христової, адже Церква є тіло Христа, а тому-то її страждання є стражданнями і Христа. Для цього варто хоча б згадати перші роки гонінь і мучеництва християн, згадати страждання нашої Церкви у ХХ столітті від безбожного режиму. Не будемо тут заглиблюватись у деталі цих страждань християн, але вони були дуже схожими за своєю суттю, бо ж Господь сказав, що «Мене гонили – і вас гонитимуть».Перед нашими очима в цю мить постає образ сплячих учеників Христа. Господь не міг поставитися спокійно до такої байдужості Своїх учеників. «Симоне! Ти спиш? І ви не могли хоч один час бути бадьорими зі мною? (Мк. 14, 37). В наших серцях ми разом з Господом осуджуємо учеників, які повинні були б стати у ці тривожні хвилини на захист свого Учителя. Але ж ці сплячі ученики на Елеонській горі є образом багатьох, дуже багатьох теперішніх християн. Тоді ученики спали під час страждань Христових, а тепер багато хто із християн спить при стражданнях самої Церкви.Тілесний природній сон є потребою людини і справжнім Божим благословенням. Коли серце людини буває пригніченим скорботою і журбою, то Всеблагий Господь заспокоює і зціляє його, посилаючи міцний сон. Але зовсім інше необхідно сказати про сон духовний, моральний. Він є великим нещастям. Потрапляючи у владу цього сну, християнин втрачає мужність й енергію, і впадає в малодушність, яка затримує в ньому розвиток християнського настрою і християнського життя.Всім тепер є відомо, що ми живемо в час великих випробовувань для Церкви, для Християнської віри. Безвір’я, махровий атеїзм з нігілізмом знову озброюються проти Бога. Представники цих рухів знову насмілюються вихвалятися, що кінець Християнства вже є близький. Тому жоден син Церкви не повинен залишатись осторонь такого протистояння. Жоден з нас не повинен впадати у сон байдужості, за яким зрада Христа і Його розп’яття. Ми повинні стати більш активнішими у справі духовного відродження народу, в свідченні про Христа серед суспільства.Поряд із цим не менш важливою є наша участь в храмових богослужіннях. Церков набудували за останні роки чимало, і ще будуємо. Але чи наповнені вони віруючими? Якщо хтось йде в синагогу, то це означає, що він юдей. Якщо хтось йде в мечеть, то це означає, що він мусульманин. З чого будуть бачити, що ми християни? Перш за все з того, як ми будемо ходити до храму, якою буде наша участь у соборному богослужінні. Якщо ми тільки говоримо, що ми православні, а не ходимо до церкви, то не живими ми є членами Церкви. Ми спимо, як спали ученики Христові.Стрясемо сон! Відкриємо свої духовні очі та звернемо свою молитву до Бога: «Ти є утвердження, Господи, тих хто на Тебе надіється, утверди Господи Церкву, яку Ти придбав чесною Твоєю кров’ю».Амінь! ДИМИТРІЙ Митрополит Львівський і Сокальський
